Віталій Салій. Рудий, чесний, закоханий.
Фото: Вікторії Назарової, Варвари Баскової, Анни Бешкенадзе

Віталій Салій. Рудий, чесний, закоханий.

Грати втілення зла так, щоб страх відступав перед захватом. Жартувати зі смертю й переконливо доводити перемогу життя. Встигати все: театр, кіно, серіали… Віталій Салій може.  І розповідає про те, як це йому вдається.
 

Досьє
Народився 4 липня 1985 року в Києві. 
У 2006 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (курс Е. Митницького).
З 2004 року й до сьогодні — актор Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра. 
З 2014 року одружений з російською актрисою Анною Арефьєвою, з якою познайомився під час зйомок фільму «Офіцерські дружини». Має сина Данила (2017).

— Віталію, цього року вийшов фільм «Крути», де ви грали головного злодія. Ваш генерал Муравйов — садист, морфініст, людина з манією величі. Як вам вдалося відтворити його особистість так досконало? Чи були певні від початку, що це вдасться? Що взагалі відчули, коли вам запропонували цю роль? 
   
— Дякую! Звісно, із самого початку ніколи немає впевненості, що все вдасться. Але мене відразу зацікавила ця роль, зацікавив підхід до її бачення режисера. Коли я вже пірнув у цей процес, почав ґрунтовно вивчати біографію Муравйова й аналізувати його вчинки, виникла ще одна хвиля натхнення. Ні, він ніяк не перетинається з моїми особистісними якостями, у мене немає манії величі. Річ в іншому — в цікавості самої цієї історичної постаті. Це людина, зламана системою, війною, кров’ю, наркотиками… А людина на зламі — це те, що мені завжди найбільш цікаво. 

віталій салій крути фільм актор
— Ви — той актор, який в усьому довіряє режисеру? Чи можете запропонувати своє бачення героя?

— Усе залежить від режисера, матеріалу, команди. Іноді треба й сліпо повірити режисеру, щоб потім розкрити в собі щось таке, без чого неможливе створення персонажа. Однак це радше виняток. Зазвичай я виступаю активним співавтором персонажа.

— Наразі ви знімаєтесь у головній ролі у фільмі «Я працюю на цвинтарі» за однойменною книжкою Павла (Паштета) Белянського, яка стала культовою відразу після виходу з друку. Чим вас привабив цей проект? 
   

— По-перше, дуже крута мова, якою написаний роман: там є і Хармс, і Чехов… Також багато гумору — як чорного, так і світлого. По-друге, тема, яка в мистецтві взагалі є дуже цікавою — життя і смерті. Як людина через смерть приходить до життя. І саме історія людини, що зробила зовнішню і внутрішню міграцію на цвинтар, втікши в такий спосіб від життєвих трагедій, становить основу сюжету. Це і є мій персонаж. Хоч як дивно, проте такий хід дав йому змогу ще більше полюбити життя, відродитися — як Фенікс постав із попелу. Мені було цікаво все це досліджувати. Загалом, у стрічки крута команда, класний режисер, і, гадаю, з цього має вийти щось гарне.

віталій салій фільм кіно актор я працюю на цвинтарі
— Коли заплановано вихід картини? Де її фільмують? Можете згадати щось цікаве зі зйомок?

— Наразі не можу сказати про вихід, ми поки лише відзняли тизер. Знімають фільм у Києві. І цікавих моментів уже було чимало. Наприклад, один епізод фільмували на Байковому кладовищі. Була сцена, коли мені доводилося пробігати голяка. Якоїсь миті я виявляю, що стою дупою саме до надгробку, Господи прости, Амбросія Максиміліановича Бучми, театрального актора, відомого тим, що він дуже гарно грав саме спиною. І от я повертаюся до могили й кажу: «Вибачте, будь ласка, ви грали геніально спиною, а мені доводиться дупою». Так би мовити, інше, грішне покоління. Це було смішно. 

Фільмографія
Дебютував в кіно у 2004 році в детективі «Попіл Фенікса», зігравши епізодичну роль.
Перша головна роль: у серіалі «Не зарікайся».
За останні два роки знявся в проектах: «Було у батька два сини», «Обирай долю», «Спокуса», «Капітанша», «Специ». 
Брав участь у міжнародних проектах: «Маленька танцівниця» (Україна — Сербія — Чорногорія), «Волинь» (Польща), «Гіркий урожай» (Канада).
Загалом зіграв у 83 фільмах і серіалах.


— Віталію, ви є актором Театру на Лівому березі. І багато глядачів ходять саме на вас. Які ролі можете відзначити як найбільш важливі для вас? 

  — Перша моя знакова роль — Чонкін в «Граємо Чонкіна». Зараз виставу вже зняли з репертуару. А на прем’єрі був присутній сам автор — Войнович, і мені вдалося з ним поспілкуватися. Це дуже надихнуло. Загалом, таких ролей чимало, наприклад, Ліол у виставі «Куди подме вітер» за Піранделло.

— Які ролі наразі граєте?

— Маю три ролі, які мені дуже цікаві: Бернадетта  у виставі «Дві дамочки у бік півночі», Карл — у «Войцек. Карнавал плоті» та Автор — у «Радість сердечна, або Кепка з карасями». 

— В театрі відбулися вимушені зміни — пішов з життя художній керівник Едуард Митницький. Як гадаєте, що очікує театр?

  — Смерть Едуарда Митницького стала справжнім ударом для всієї трупи. Ми всі осиротіли. І це не просто слова. Але треба рухатися далі, розвиватися. Новим художнім керівником став Стас Жирков, головним режисером — Тамара Трунова — учениця Митницького. Гадаю, це удача для театру. Час нових можливостей і змін. Вірю в це.

— На початку своєї кар’єри ви багато знімалися в рекламі, потім були ведучим шоу-програм на телебаченні. Плануєте це продовжувати чи повністю зосереджені на кіно? Які творчі плани?

— Прибутки від реклами не такі й великі, тож наразі працюю в кіно й театрі, а також знімаюся в телесеріалах. Творчі плани такі: зробимо фільм «Я працюю на цвинтарі», потім вийде друга частина «Капітанші». Загалом, проектів багато, але не всі я точно фіксую, коли вони виходять. 

— Ви багатопрофільний актор: володієте навичками рукопашного бою, верховою їздою, постановочними бійками, вмієте користуватися різною зброєю, танцюєте. Тобто в кіно ви все робите самі, каскадери не потрібні? І ще запитання від театрального глядача: як у виставі «Карнавал плоті» вам вдається так довго й гарно свистіти? Може, є якийсь секрет?

— Насправді я усім цим володію на досить-таки аматорському рівні. Хоча в деяких випадках, коли це мені цікаво й доречно, я справді можу обійтися без каскадера. Якщо ж це недоречно або обумовлюється тим, що нема грошей на каскадерів, я цього не роблю. Танці ж у мене більше історико-побутові, які плавно переходять у побут. Про свист класне питання! Ніякого секрету нема. (Сміється.) Напевно, природа так обдарувала!

— Як гадаєте, руді всі талановиті? Вам цікавіше жити?

— Не знаю, чи всі руді талановиті, але те, що це зазвичай люди з особливим світосприйняттям — правда. Просто через інший колір волосся ми з дитинства так чи інак відрізняємося й змушені виправдовувати цю «рудість» усе життя. Та що там! Із садочка нам кажуть: «Ти вбив дідуся лопатою», і з цим доводиться якось жити. (Сміється.)

— На свій перший гонорар ви придбали велосипед, про який мріяли з дитинства. Які ще мрії допомогла втілити в життя професія? 

— Ще з інституту я зрозумів, що бути в такій професії — вже мрія. Щонайменше тебе завжди оточують красиві жінки — і це найголовніше. (Сміється.) Жартую. Насправді довкола тебе не лише красуні, а й талановиті люди. Ти маєш змогу приміряти на себе різні життя, спробувати навички дій у різних ситуаціях… Часом ловиш себе на думці, що вже сім годин перебуваєш, скажімо, в підводному човні у відкритому морі, п’єш там вранішню каву… Якби ти не був актором, чи зміг би опинитися в такому місці? Як і в клітці серед левів і мавп або ж на космічному кораблі. А це ж так цікаво! Акторство — класний інструмент пізнання світу.

— У чому ще бачите щастя?

— У любові. У дітях. Усі найкращі моменти останніх років для мене пов’язані з моєю родиною і моїм сином. Це найкрутіше в моєму житті!

віталій салій актор син сім'я кіно фільм крути
— Про що ще мрієте?

— Мрію, щоб нарешті закінчилася війна і Україна вийшла переможницею. Щоб ми перестали виживати й, зрештою, почали жити. Щоб настали часи, коли по телевізору припинять повсякчас говорити: смерть, смерть, смерть… Щоб мій син вільно почувався в усьому світі. До речі, я вчу його рідної мови, співаю йому наші колискові, й усі книжки у нас українською. 

Спілкувалася Вікторія Шапаренко

На початок

© 2018 ТОВ "ІВЕНТ ЮКРЕН ГРУП", інтернет видання - «EVENT UKRAINE». Всі права захищені.


Вся інформація, розміщена на даному веб-сайті, включаючи: логотипи, торгові марки, тексти, назви, зміст, програмне забезпечення, ілюстрації, фотографії і зображення, є об’єктами авторського права та суміжних прав і охороняються Законом України «Про авторське право та суміжні права». Використання матеріалів даного сайту можливе тільки за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на інтернет видання - «EVENT UKRAINE». Веб-сайти або сторінки, на які вказані посилання, зазначені виключно з інформаційною метою. ТОВ «ІВЕНТ ЮКРЕЙН ГРУП» не несе відповідальності за інформацію, розміщену на даних сторінках або веб-сайтах, які належать третім особам, також не несе відповідальності за будь-яку шкоду, що виникла у користувача в  результаті відвідування даних веб-сайтів по зазначених посиланнях.

Натисніть ENTER або на вільну область, щоб закрити вікно