Мова без слів Олексія Ботвинова
Фото: з особистого архіву Олексія Ботвінова

Мова без слів Олексія Ботвинова

Олексій Ботвінов — серед найкращих піаністів світу. Він виступав на найпрестижніших сценах і грав з топовими виконавцями. До того ж заснував міжнародний фестиваль класичної музики Odessa Classics, який цьогоріч відбудеться на початку червня і котрий минулого року включили до найліпших в Європі. Про музику, фестивалі й своє життя в мистецтві пан Ботвінов розповів читачам Event Ukraine.

Досьє

Освіта: Одеська національна музична академія ім. А. В. Нежданової.

Досягнення: Народний артист України. Єдиний піаніст у світі, який виконав складний шедевр Баха «Гольдберг-варіації» на сцені вже понад 300 разів. Один із найкращих у світі виконавців творів Сергія Рахманінова. Засновник і президент міжнародного фестивалю класичної музики Odessa Classics.

Девіз: «Класику можна й треба подавати сучасно й стильно: за сучасними формами — майбутнє».

Рідне місто: Одеса.

Знак зодіаку: Діва.

Його називають новатором у класичній музиці. За його плечима безліч проектів, зокрема й міжнародних, які у світі класики називають революційними. Саме Олексію Ботвінову вдалося об’єднати непоєднуване — європейську музику «Гольдберг-варіацій» Баха із заснованими на давніх суфійських традиціях ритмами знаменитого турецького перкусіоніста Бурхана Очала. Проект «Бах. Перезавантаження» підкорив світові музичні столиці й публіку джазового фестивалю в Монтре. Створений у 2011-му театрально-музичний проект «Письмовник. Елегія» став режисерським дебютом піаніста. Організований паном Олексієм фестиваль Odessa Classics, який цьогоріч відзначить п’ятиріччя, зумів привернути увагу найкращих світових виконавців, які щорічно приїздять до Одеси. 

— Олексію, ви народилися в музичній сім’ї. Це вплинуло на вибір професії?

— Звісно! Мій батько — композитор, музикознавець, був проректором Одеської консерваторії, мати — піаністка, вітчим — тенор, народний артист України. Я зростав у музиці. Проте на мене ніхто не тиснув: дали можливість займатися музикою — сподобалося. У сім років захотів вчитися професійно, але, на жаль, не вдалося потрапити до знаменитої музичної школи імені Петра Столярського, тому навчався в простій. Продовжив освіту в Одеській консерваторії.

— Ви гастролювали у понад сорока країнах. Які світові сцени запам’яталися особливо? Яка була найважчою?

— La Scala, Tonhalle Zurich, Rudolfinum у Празі. Берлінська філармонія — це культове місце, де виступаю протягом останніх трьох років. Із дитинства мав мрію зіграти там, але здійснилася вона лише в сорок років. Саме після цього я замислився, що робити далі. До сорока років розвивався як піаніст, опісля — ще як культуртрегер. Це привело до створення фестивалю.

На Потьомкінських сходах, одній із сцен Odessa Classics, я грав лише один раз, минулого року. Неймовірно відповідально! Виходиш на сцену — і все здається вертикальним: тисячі глядачів, всі очі дивляться на тебе. Можливо, так було, коли гладіатори виходили... (Сміється.) 


— У 2019-му Odessa Classics — а пройде він з 1 по 9 червня — виповнюється п’ять років. Ви багато чим пожертвували для того, щоб фестиваль відбувся, став важливою і успішною подією.

— Років шість тому я не думав, що займатимуся культурним менеджментом: мені цікавіше творити. А став працювати в цій сфері… від безвиході.

Починаючи з 2010-го, ходив інстанціями, просив організувати фестиваль в Одесі й отримував відмови. У 2014-му зрозумів, що звертатися марно. Тому через відсутність культурного менеджменту на тому рівні, на якому він мусить бути в цивілізованій країні, ми з дружиною взялися за фестиваль самі. Я знав, що це буде жертва щодо особистої творчості, але не уявляв, яка!

Перший фестиваль тривав чотири дні, а тепер він проходить протягом десяти й навіть більше. І я не можу від цього відмовитися.

— Як гадаєте, чим вирізняється Odessa Classics?

— Якістю. Протягом багатьох років «класичні» топ-артисти до нас не приїздили, а більшість українців не мали змоги бувати на класних концертах за кордоном. Виходить провал, бо люди не мають можливості порівнювати. Адже можна про посереднє чи відверто слабке виконання говорити «геніально», «легендарно», і немає тих, хто б сказав, що це не так. Коли немає критеріїв, країна може перетворитися на культурну провінцію.

Показати найкращих стало для мене стимулом. За ці роки ми «привезли» половину топових музикантів світу. Вони бачать Одесу, закохуються в неї, в наших людей, відкривають для себе країну. Багато з них не уявляли, що в нас така високоосвічена публіка. Потім вони це ретранслюють — і це важливо! Коли скрипаль Деніел Хоуп говорить із захопленням про Україну, йому довіряють більше, ніж політикам.

Кожен виконавець, який вперше приїжджає до нас, дивується: «Звідки у вас так багато молоді в залі?!». На топових фестивалях Європи — глядачі 55+.

— Ваш фестиваль, мабуть, ніби ваша друга дитина. Якими здобутками «дитяти» пишаєтеся найбільше?

— Про нас пише світова преса, нас включають у тематичні гіди. Для мене це особлива гордість: потрапити до п’ятірки найкращих фестивалів Східної Європи. Гадав, втілимо її через років вісім-десять, але це вже сталося. Авторитетний німецькомовний гід фестами класичної музики — Creschendo — включив нас до списку п’яти топ-фестивалів Східної Європи. Окрім Одеси, там є Варшава, Бухарест, Вільнюс і Будапешт. Тепер лише чотири конкуренти. (Сміється.) Це і є наше наближення до Європи.

Уже згаданий скрипаль Деніел Хоуп, один з найвпливовіших культуртрегерів у світі, з цього року є офіційним артистом-резидентом, до того ж він пише про нас статті, розповідає на радіо.

Ми пишаємося, що на концерт просто неба в межах фестивалю прийшли майже десять тисяч глядачів. Звучала музика Моцарта, Баха, але не було «забійних» оперних арій. Я включив туди лише високодуховну класику, щоб перевірити, чи готова аудиторія Odessa Classics до цього. Абсолютно! (Сміється.)

Знаєте, кожен виконавець, який вперше приїжджає до нас, дивується: «Звідки у вас так багато молоді в залі?!». На топових фестивалях Європи — глядачі 55+. В Україні молодь ходить на концерти, і про це виконавці з захопленням розповідають своїм колегам.

— Фестиваль — це ще й платформа перетину багатьох ідей.

— Щороку, за день до відкриття, відбуваються великі виставки таких художників, як Олександр Ройтбурд, Ігор Гусєв, Степан Рябченко, Віктор Сидоренко, Арсен Савадов. Пройде колективна виставка в Музеї сучасного мистецтва Одеси й цьогоріч. Проводимо дискусії, майстер-класи, круглі столи.

Окрім основної програми, є заходи, в яких беруть участь зірки світової літератури, театру. Паралельно — майданчик для молодих українських виконавців і композиторів. У 2019-му плануємо спільний проект із Ukrainian Fashion Week.

Із 2018-го на Odessa Classics проводиться Всеукраїнський конкурс молодих піаністів — одинадцяти-п’ятнадцяти років — імені Серафими Могилевської. Там немає вступного внеску, але є шість премій. А гран-прі, окрім грошового призу, — десятихвилинний виступ на концерті на Потьомкінських сходах, між виступами найкращих музикантів світу. Ми не робимо конкурс міжнародним: хочемо, щоб наші діти мали гідний майданчик для презентації.

— Які унікальні історії та світові імена пов’язані з Odessa Classics?

— Деніел Хоуп. Це зірка світової величі, а не лише величини. Перший його приїзд склався дивом. Йому ледве викроїли вікно в графіку. Пам’ятаю, він прилетів вранці, й ми відразу почали репетирувати, а ввечері вже дали концерт. І це був цілковитий тріумф! 


Потім Деніел відвідав музичну школу Столярського, де вчився Давид Ойстрах, і там з ним трапився катарсис. Він зіграв дуже зворушливу музику біля портрета геніального скрипаля, мало не розплакався і сказав, що Ойстрах для нього з дитинства був богом, а сама школа — Меккою. Він відчув, що ця енергетика тут усюди, і був щасливим.

На минулому фестивалі одеські журналісти запитали в нього, яка школа скрипкової гри найкраща у світі. Він сказав: «У ХХ столітті — одеська». Вони подумали, що це комплімент. Але ми самі не знаємо, які у нас скарби в країні. Це унікальна історія: через своїх вчителів дев’яносто відсотків скрипкової еліти ХХ століття — це одеська школа.

— Відчуваю, що маєте «наполеонівські» плани на майбутнє.

— Ми хочемо стати для Східної Європи та Чорноморського регіону культовим місцем, таким, як для Західної — Зальцбург. Зальцбург — це бренд, місце тусовки світової «класичної» еліти. Хочу, щоб у нас в Одесі років через п’ять-десять було так само. І це реально.

— Фестивалем займаєтеся ви з дружиною. Як вам вдається поєднувати сім’ю й проведення такого грандіозного заходу?

— Непросто... Наша сім’я перетворилася на Odessa Classics, тому що робота йде в режимі нон-стоп. Як витримуємо? Є мотивація: розуміємо, як це важливо, бачимо успіх і перспективу. (Сміється.)

— Як же розподіляються ролі між вами з Оленою?

— Будь-який фестиваль — це форс-мажор щодня. Ми витягуємо все вдвох. Дружина мріє, щоб я не грав під час Odessa Classics або щоб мій виступ тривав не більше ніж 30 хвилин. Але маю можливість грати з геніальними людьми, і відмовитися складно. Наприклад, цьогоріч знову виступатиму чотири рази 
і також з Деніелом Хоупом. І це щастя!

 

— А син Михайлик за лаштунками?

— Поки що так, але скоро з’явиться. Йому лише п’ять років, але в нього вже є улюблений артист — Деніел Хоуп, і композитор — Антоніо Вівальді. Він відвідує половину концертів. Може прийти до дядечка Хоупа й попрохати в нього автограф, поспілкуватися. Мені би хотілося, щоб Odessa Classics як сімейний бізнес згодом перейшов до сина. Але чи буде він музикантом, ще складно сказати. Все попереду.

— Що для вас означає музика, окрім того, що це ваша місія?

— Є відчуття, що я весь складаюся з музики, вона тече в моїх в судинах. Класична музика — це подарунок від Бога, чудо, яке об’єднує людей з різних континентів, із різними світоглядами. Музика — це універсальна мова, її розуміють усі. 

Для мене музика — найвищий рівень відчуття часу. Без класичної музики ми половинчасті, не наповнені. А якщо й наповнені, то іншим змістом — не дуже приємним.

До речі, майже всі нобелівські лауреати в дитинстві мали «стосунки» з музикою. От, наприклад, фізики грали на скрипці, хіміки — на віолончелі. Великі музиканти переконують, що музика «читає» час на 100 або й на 200 років наперед. Але треба навчитися це чути. І наша аудиторія вже вміє.

— Чого би ви побажали самому собі?

— Щоб той процес, в якому я перебуваю останні десять років, тривав. Я завжди хотів змінити щось у нашому суспільстві, і за останні п’ять років стало зрозуміло, як цього домогтися.

Спілкувалися Жанна Лаврова і Лариса Мудрак

На початок

© 2018 ТОВ "ІВЕНТ ЮКРЕН ГРУП", інтернет видання - «EVENT UKRAINE». Всі права захищені.


Вся інформація, розміщена на даному веб-сайті, включаючи: логотипи, торгові марки, тексти, назви, зміст, програмне забезпечення, ілюстрації, фотографії і зображення, є об’єктами авторського права та суміжних прав і охороняються Законом України «Про авторське право та суміжні права». Використання матеріалів даного сайту можливе тільки за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на інтернет видання - «EVENT UKRAINE». Веб-сайти або сторінки, на які вказані посилання, зазначені виключно з інформаційною метою. ТОВ «ІВЕНТ ЮКРЕЙН ГРУП» не несе відповідальності за інформацію, розміщену на даних сторінках або веб-сайтах, які належать третім особам, також не несе відповідальності за будь-яку шкоду, що виникла у користувача в  результаті відвідування даних веб-сайтів по зазначених посиланнях.

Натисніть ENTER або на вільну область, щоб закрити вікно