Станіслав Боклан. Мистецтво думати
Фото: Віталій Запорожченко, рovodyr.com, Молодий Театр, прес-служба телеканалу СТБ

Станіслав Боклан. Мистецтво думати

Навесні народний артист України постав у ролі найбагатшого ніжинського поміщика в серіалі «Кріпосна», а восени зіграє моновиставу за повістю Гоголя «Шинель».

«Та інтонація, з якою я кажу фразу, й інтонація, яка буде написана, сприйматиметься по-різному, і, на жаль, не в плюс мені», — каже Станіслав Боклан, коли ми зустрілися на каві неподалік Молодого театру. Так, багатство його інтонацій, міміка, жести, тембральні акценти вимагають додаткових позначок. Недарма Станіслав Боклан — народний артист і улюбленець публіки. Розумний актор. Закрита людина. Вразлива душа. У цьому інтерв’ю він сказав лише те, що хотів сказати, а ви прочитаєте лише те, що захочете почути. 

— Пане Станіславе, ви зізналися, що вам складно в щось повірити насправді. А ще здається, що ви завжди були не-оптимістом. Учені кажуть, що людський мозок влаштований так, що він помічає і «підтасовує» лише ті факти, висловлювання, події, які підтверджують нашу позицію, колись сформовану.

— Ні-ні-ні-ні, ну, послухайте, як можна? У мене чудова робота, я працюю в чудовому театрі… Якщо не дуже занурюватися в театральні стосунки — вони в будь-якому колективі специфічні, — то в мене прекрасні колеги. Я зв’язаний з «95 Кварталом» — там теж роботящі, веселі, талановиті люди. Так що в мене все нормально, в сім’ї все добре, онуки Демид і Арінка вже бігають. 

Не буває ідеальних стосунків, людей, ситуацій і, мабуть, ніколи не буде ідеальної країни. Мені 59 років, і я відчуваю, що не встигну побачити нормальною ту країну, в якій живу. Не встигну побачити незагиджених під’їздів, необшарпаних ліфтів і не доживу до того часу, коли в людей припинять дзвонити телефони під час вистав. Хоч як би там було, але в ліфті гидять не прем’єр-міністр і не президент. 

станіслав боклан
— До того, як вступити до театрального інституту, ви лише двічі були в театрі — в дитинстві. А потім стали актором. Після стількох років роботи ви можете відповісти: для чого людині театр?

— Я розумію, що людина хотіла побачити, почути й зрозуміти в театрі за радянських часів — натяк. Натяк на владу чи на  ситуацію в суспільстві — ага, ось що він мав на увазі, ну тоді ми теж… Людина начебто розширювала коло своїх однодумців. 

Театр, як і кіно, як і мистецтво взагалі, потрібен для того, щоб із людиною щось відбулося, щоб вона відчула, що задоволення може бути не тільки від їжі чи алкоголю, а й від співпереживання, пережиття різного спектра емоцій. Я не люблю гамірних концертів і не знаю, що з людиною коїться, коли вона стрибає перед сценою… Але бачу, що відбувається в тиші глядацької зали, особливо це помітно на виставі «Загадкові варіації», в якій зіграв понад 120 разів. Я бачу сльози, або сміх, або сміх і сльози одночасно. 

У кіно так само. Я люблю талановите кіно. Гадаю, що в мене також набереться п’ятірка такого продукту, за який не соромно перед онуками. 

— Цікаво, назвіть… 

— Не соромно за «Поводиря», за «Слугу народу», за серіал «Пастка», мабуть, буде не соромно за «Кріпосну», яка виходить 25 лютого. І ще багато за що, напевне. (Іронічно.) 

поводир станіслав боклан
— Як вам зйомки у телесеріалі «Кріпосна» від телеканалу СТБ? Це перша для вас костюмна роль?

— Так. Насправді це дуже красива історія, пишуть, що й найдорожчий серіал за всю історію незалежності. Було понад 700 акторів, ми працювали цілий рік і зняли 48 серій. Дуже красиві костюми, криноліни, але в спеку було тяжко в бороді й бакенбардах, а ще — в сорочці, жилетці, піджачку, рукавичках. Я там граю сволоту капітальну. Знаєте, дивна річ, виставу я дивлюся як професійний актор, а кіно — як глядач. І в цьому великий плюс — що я можу відключити професію.

— Як вам так вдається?

— Не знаю. Звісно, в кіно я бачу, де камера стоїть, звідки світло падає, але я про це не думаю. Коли дивлюся виставу, я думаю про акторську механіку й завжди страждаю, хоч хороша вистава, хоч погана: коли хороша — мені заздрісно, що я в ній не задіяний, коли погана, нецікава — я мучуся, що витрачаю свій час. Але я ніколи не маю претензій до акторів. Актор — це людина, яка завжди виконує чужу волю, і коли ця воля не дуже талановита, то така й вистава. 

станіслав боклан кріпосна
— Це ви говорите із солідарності, бо хороший актор може зіграти гарно своє соло навіть у найгіршій постановці.

— І однаково він буде хороший актор у поганій виставі. У мене всі вистави були хороші — щастило на талановитих режисерів. Сьогодні вже дуже важко примусити мене працювати з поганим режисером у театрі, тому що я розвернуся і піду геть.

— У Молодому театрі залишилося всього три вистави, в яких ви граєте. Квитки на «Загадкові варіації» розкуплені на три місяці наперед. Мені прикро, що в театрі вас так мало задіюють. Але, ймовірно, вас влаштовує така ситуація, адже вас активно запрошують у телесеріали й кіно?

— Скажу відверто: як актора театрального — мене ця ситуація не влаштовує. Як людину, для якої менше проблем, коли менше вистав і більша зайнятість у кіно, влаштовує. Отже — я на роздоріжжі, у конфлікті із самим собою. У цьому ніхто не винен. Моєму агенту було б важче утрясати мій знімальний графік, якби вистав було більше, але, гадаю, він все одно б утрясся.

станіслав боклан молодий театр
— Однак я сама чула, що багато театральних режисерів хочуть з вами працювати.

— Де вони? Хто? Приведіть сюди. Якби якийсь цікавий режисер навіть з іншого театру запропонував щось варте, ніхто не став би дибки. Я міг би працювати там, і там, і там — зараз актор не належить конкретному театру. 

В офіційних планах Молодого на вересень вже стоїть вистава за повістю Миколи Гоголя «Шинель» з моєю участю. Я ненавиджу ювілеї і не хочу їх святкувати, але, напевне, ця вистава вийде приуроченою саме до мого ювілею. Там дуже цікавий задум режисера Андрія Білоусова, і я наразі думаю, чи вистачить у мене вміння втілити те, що він собі нафантазував. 

— «Слуга народу» — якісний серіал. Але через те, що Володимир Зеленський іде на вибори, коли я бачу білборди «Слуга народу — Президент, як не крути», є відчуття певної гібридності: це серіал, щоб розкрутити кандидата в президенти ЗЕ, чи це рекламна кампанія серіалу? Одне без другого вже не сприймається. У вас немає відчуття, що вас використовують у політичній історії?

— Мені здається, тепер все сприйматиметься через цю призму. Навіть якщо людина плюне на асфальт і розітре ногою. Я не розуміюся на політиці. Це правда. Я не граю в ці ігри. 
У мене є персонаж, я мушу його зіграти від початку до кінця. Про третій сезон було відомо ще задовго до політичних рішень: глядач має побачити всю історію про вчителя, який прийшов до влади, і що з ним, зрештою, сталося. Головне — як я сам почуваюся і поводжуся в цій історії. У мене прекрасні партнери, прекрасний режисер і матеріал, і я як актор отримую задоволення. Гадаю, що дід Гриша з «Коли ми вдома» та прем’єр-міністр Чуйков, якого я граю в «Слузі народу», — це дуже великий діапазон для розмови з продюсерами. Я чудово розумію, що не я порядкую на цьому балу, запросять — працюватиму, не запросять — не буду, тому свою роботу хочу робити чесно стосовно професії.

— У скількох кінопроектах ви зараз задіяні?

— Улітку я знімався в легендарного режисера В’ячеслава Криштофовича в стрічці «Передчуття», яка має вийти 2019 року. Це історія про людей, без будь-якого екшену. 
Я взагалі люблю, коли мене запрошують, і мені важко відмовляти. Зараз я задіяний у трьох проектах, домовляємося про четвертий, і літо вже розписане. Можу розповісти ще про одну роботу: молодий режисер планує зняти історію про сліпу бігунку, яка справді трапилася в Україні, і хоче, щоб я грав її тренера, дуже приємну професійну людину. Чому б ні?

Театр, як і кіно, як і мистецтво взагалі, потрібен для того, щоб із людиною щось відбулося, щоб вона відчула, що задоволення може бути не тільки від їжі чи алкоголю, а й від співпереживання, пережиття різного спектра емоцій.  

— Ви багато знімаєтеся, це означає, що у вас з’являються нові друзі?

(Зітхає.) Це дуже складний момент. Поясню. Дуже важко зі мною дружити. 

— У чому складність?

— Дружба — це загалом важка штука, яка потребує часу для спілкування, зустрічей. У моєму житті була людина, якій я міг розповідати про все, що зі мною відбувається, чесно і до останку. Він не давав порад, просто слухав. Ми познайомилися досить дорослими, але нам було цікаво один з одним. Минулого року він раптово помер, просто зупинилося серце. Це для мене велика втрата. Але я маю багато приятелів, ми телефонуємо один одному, жартуємо, теревенимо, я не обділений увагою і спілкуванням.

Ще в мене була така людина-духівник у Маріуполі — актор і режисер Святослав Михайлович Нєпряхін. На жаль, його теж не стало. Він був випускником школи-студії МХАТ, і це він колись сказав мені: «Все, що ти робиш — прекрасно, але ніякого стосунку до театру це не має. Давай будемо думати, що воно таке — професія актора. Спробуй думати на сцені, думати як людина, яка має свою думку».

Я не знаю, як зробити так, щоб подобатися глядачу. Гадаю, просто треба класти своє здоров’я, всю енергію, яка в тебе є, і тоді всі насолоджуватимуться тим, що ти витратив.

— З якими актрисами любите грати?

— Я взагалі люблю грати з талановитими людьми. Мені дуже подобалося працювати з Адою Миколаївною Роговцевою. Вона ще та штучка! — звісно, в хорошому розумінні цього слова, — і дуже талановита людина. Коли мене запитали в одному інтерв’ю, кого я вважаю сучасними українськими зірками, я назвав Аду Миколаївну і Олексія Горбунова. 

Ці дві персони — справжні профі, коли не соромно до людини притулити слово «зірка». 

— Ви закохуєтеся в партнерок?

— Я (тягне паузу) скажу так, що це питання досить серйозне — в тому розумінні, що тобі мусить імпонувати партнер, з яким ти на знімальному майданчику. Проте в мене були досить довгі кіностосунки з актрисою, яку я не міг терпіти, але я не відмовлявся з нею працювати. У кадрі дорожчої людини за партнера чи партнерку для мене немає, тому що від того, що ми робимо вдвох, залежить і моя робота.

— У професії ви успішніший, ніж ваша дружина, акторка Молодого театру Наталя Кленіна. Як ви це між собою обговорюєте? Вона просто мудра жінка?

— По-перше, всі жінки, які хочуть, щоб біля них був мужчина, вони мудрі, інакше… По-друге, моя дружина — успішна у своїй професії людина. Ви, напевне, мали на увазі побутову популярність, від якої я трохи потерпаю останнім часом. Ми 34 роки разом — це чиєсь довге життя. 

І від самого початку наших стосунків у нас немає поділу на твоє чи моє, у нас є наше. І всі успіхи — наші. Вона є невід’ємною частиною моєї успішності, бо те, що залишається на її плечах, не менш важливе, ніж те, що дістається мені: щоб було тихо, мирно, красиво, всіх влаштовувало. А ще треба ходити до театру, грати вистави, репетирувати… І бути дружиною цього Боклана…
станіслав боклан молодий театр

— А найважче — це «бути дружиною цього Боклана»?

— Ні, насправді я підкаблучник.

— ???

— Та-а-ак. Тому що я одягаю те, що вона мені купила, вона вирішує, де стоятиме стіл і стілець, якого кольору купити диван. А мені однаково, якого кольору будуть штори. Я, звісно, жартую, хоча в цьому є частка правди. 
А щодо успіху чи неуспіху, колись я думав, що з цієї ситуації є два виходи — або ви разом, або ви розходитеся. Наш секрет полягає в тому, що ми не притягуємо проблеми театру чи кіно в наші розмови. Вони є, від них нікуди не подітися, але вони не мусять домінувати. 

— А брали вже онука на знімальний майданчик?

— Ні, я б не хотів, щоб хтось із нащадків пішов у акторську професію. Я її надто добре знаю, щоб дозволити своїм дітям чи онукам у неї зазирнути. Не думаю, що зі мною трапиться щось таке, що зробить мене актором рівня Аль Пачіно чи Де Ніро (за рівнем популярності), але я можу сказати, що не помилився у виборі професії. Я щось у ній вмію, і вона приносить мені засоби для існування. Але ніхто не знає, чого це мені вартує. Безсонних ночей, нервів, втрат, розлук. Мені так хотілося того, що я отримав, що я багато в чому собі відмовляв, — щоб збагнути, що це за професія. Щоб для людей у професії ім’я Стас Боклан щось означало. 
Нещодавно я знімався в польсько-українсько-чеському проекті, у мене було п’ять знімальних днів. Після їх закінчення підійшов режисер-поляк і сказав: «Це були для мене майстер-класи». Мабуть, він хотів зробити мені комплімент, але мені було приємно, тому що він говорив про мою професію, про моє вміння. Але чого вартує шкрябатися до цього вміння…

Спілкувалася Валентина Клименко


На початок

© 2018 ТОВ "ІВЕНТ ЮКРЕН ГРУП", інтернет видання - «EVENT UKRAINE». Всі права захищені.


Вся інформація, розміщена на даному веб-сайті, включаючи: логотипи, торгові марки, тексти, назви, зміст, програмне забезпечення, ілюстрації, фотографії і зображення, є об’єктами авторського права та суміжних прав і охороняються Законом України «Про авторське право та суміжні права». Використання матеріалів даного сайту можливе тільки за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на інтернет видання - «EVENT UKRAINE». Веб-сайти або сторінки, на які вказані посилання, зазначені виключно з інформаційною метою. ТОВ «ІВЕНТ ЮКРЕЙН ГРУП» не несе відповідальності за інформацію, розміщену на даних сторінках або веб-сайтах, які належать третім особам, також не несе відповідальності за будь-яку шкоду, що виникла у користувача в  результаті відвідування даних веб-сайтів по зазначених посиланнях.

Натисніть ENTER або на вільну область, щоб закрити вікно