Чарівна Грузія: береги й тисячоліття

До Грузії приїжджають за багатьма речами: помилуватися запаморочливими горами, подивуватися тисячолітній історії, відвідати виноробні й оглянути виноградники, які обробляють уже 8000 років, побачити своїми очима квеврі (конусні глиняні бочки для вина, заховані в землі), купити прикраси з розписної емалі. А ще — впасти в забуття… щодо будь-яких дієт й скуштувати найсмачніші хачапурі, хінкалі, пхалі, лобіо, шашлик, оджахурі, чихиртму, бадріджані, чахохбілі…

За цікавим збігом, мій п’ятиденний маршрут Грузією пролягав уздовж річки Кури, яку тут називають Мткварі, від Тбілісі до Вардзії і назад. Хочете, можете його повторити, а хочете — вирушайте деінде: всюди на вас чекає неперевершена грузинська гостинність, від якої не сховатися, вино й смаколики.

Серце Старого Тбілісі — сірчані бані та район Абанотубані, над якими досі височить фортеця Нарікала.

Традиції & модерн

Душевне, тепле, сонячне навіть у похмуру погоду — це точно про Тбілісі. Головне тут — ходити пішки й звернути з туристичних маршрутів. Зазирайте у бічні вулички й дворики за колоритними цікавинками: наприклад, відомі тбіліські дерев’яні двері — різьблені, немов мереживо.

Обов’язкову туристичну програму якнайкраще розпочати з фортеці Нарікала, куди з парку Рике на набережній Кури охочих піднімає канатка. Краєвиди фантастичні, шкода, що дорога пролітає як мить. Спускатися назад у місто ліпше пішки — знову ж таки, намилуєтеся пейзажами, а ще можна зайти до монумента Мати Грузія, який видно чи не звідусіль у місті. Спустившись донизу, звертайте до тисячолітніх сірчаних бань, які працюють і донині. Від цих сірководневих джерел і походить назва Тбілісі, адже «тбілі» означає теплий. І саме звідси починається Старе місто з його автентичними вуличками, яке не варто оминати.

Нагулявшись досхочу цією місциною і нафотографувавшись з кожною з численних бронзових скульптур, зупиніться біля казкової вежі-годинника Театру маріонеток Резо Габріадзе. Тут щогодини ангел дзвоном сповіщає про початок нового часу, а о 12:00 і 19:00 з’являються й інші персонажі-маріонетки й розігрують цілу виставу. Опісля зазирніть у давню церковцю Різдва Діви Марії VI століття — це найстаріша церква, що збереглася у Тбілісі, та вирушайте до модернового моста Миру.

Цей скляний міст — у минулому об’єкт уїдливих глузувань місцевих — теперішня радість для туристів. Відкритий в 2010 році та збудований за проектом італійця Мікеле де Лукки, міст став певним символом епохи Саакашвілі. На протилежному боці на пагорбі — президентський палац, в якому не живе президентка Грузії.

На мосту Миру зазвичай людно.

Поряд — велична нова церква Святої Трійці та чергова порція автентичних тбіліських вуличок і давніх церков.

Неподалік від Тбілісі — ще одне місце, яке не пропускає жоден турист, і воно того варте. Це давній храм Джварі на вершині гори, під якою зливаються Кура й Арагві. Зведений у VII столітті храм живе своїм життям: тут панує запах бджолиного воску й вишукана простота в усьому. Бувалі кажуть, що найкраще приїздити сюди на заході сонця: це найкращий час, щоб помилуватися кам’яними стінами монастиря, навколишніми горами і Мцхетою.

Грузинське Яремче

Перша асоціація з природою Боржомі — та це ж Яремче! Тут так само легко дихається, так само зелено і все ще не «по-європейському».

Боржомі лежить в ущелині все тієї ж Кури. Археологічні знахідки свідчать, що майже дві тисячі років люди пили місцеву мінералку та приймали термальні ванни. А ще археологи знайшли середньовічні глиняні труби, які були прокладені до кількох джерел. Примітно, що друге життя мінералці дали українці — у 1816 році тепле джерело віднайшли солдати Херсонського гренадерського полку.

Щоб попити водички, вирушайте до Центрального парку (чомусь вхід туди платний), а щоб пірнути в термальні джерела (три басейни з сірководневою водою різної температури) — прогуляйтеся далі парком хвилин сорок. Щоб насолодитися краєвидами, піднімайтеся на гору стареньким радянським підйомником, а якщо заманеться ще вище — ходіть на колесо огляду на тій самій горі.

Одна з найпомітніших будівель у Боржомі — розцяцькований колишній дім Мірза-Різа-хана, тодішнього консула Ірану, а тепер — бутик-готель. Трохи далі від центру — ще одна цікава споруда — резиденція Романових. Наразі вона на реконструкції, завершити яку планують до 2022 року, тому подивитися на неї можна лише ззовні й здалеку

Місто в скелі

Дорога від Боржомі до Вардзії — сама собою атракція. Серпантин то спускається до Кури, яка несе свої води на дні ущелини, то впритул підходить до забутої залізничної колії. А на шляху — затишні села та скелі, увінчані руїнами фортець.

Сама Вардзія — це грандіозний висічений в скелі монастир, що заворожує фресками ХІІ століття, печерами, переходами й, звісно, чарівними краєвидами. Тут є церква, таємні тунелі, келії, приміщення, що використовувалися як магазини та бібліотеки й навіть функціонував водогін. На тринадцяти рівнях — близько шести тисяч приміщень! Тут досі живуть монахи, які у вільний від молитов час спускаються «на землю», щоби вирощувати городину та допомагати «колегам» із жіночого монастиря в долині.

Вардзія. Не обійшовши його печери й тунелі, не переймешся величчю, чарівністю й особливістю цього місця.

А щоб закріпити враження від цього дивного місця, варто зупинитися у готелі Vardzia Resort, який стоїть через ущелину навпроти. Панорамні вікна в номерах, продуманий до дрібниць інтер’єр, старі грузинські книжки у шафі, традиційні музичні інструменти — все це створює атмосферу, в якій хочеться жити. А ще є ресторан, панорамний басейн і шовковичні дерева на галявинці.

Варто згадати про ще одне печерне місто за сотню кілометрів від Тбілісі — Уплісцихе. Тут збереглося не більше ніж 150 печер від величезного поселення, де кількість висічених у скелі гротів колись перевищувала 700. На думку археологів, люди почали заселяти його вже в І тис. до н. е. Без гіда тут вам буде не цікаво, а з хорошим провідником — навпаки. Екскурсія перетворюється на гру-відгадайку, де ви висловлюєте припущення, для чого були пристосовані кам’яні гаки в стіні чи отвори дивної форми на підлозі. Бонусом йде чудовий краєвид на долину Кури.

Туристичний фенікс

Повністю реконструйовану масштабну фортецю Рабат видно практично з будь-якої точки грузинського містечка Ахалцихе. Це — останній проєкт Саакашвілі, який розпорядився перетворити вбиті століттями руїни на популярний туристичний об’єкт. Роботи тривали рік, а на відкритті виступав Шарль Азнавур: в Ахалцихе народився його батько, тут поховані його дід і бабуся.

За свою багатовікову історію цитаделі довелося побачити багато чого, зокрема розруху, запустіння, перебудову церков на мечеті, зміни влади та принаймні дві великих війни — російсько-турецьку та кримську (обидві були у ХІХ столітті). Нині фортеця розділена на дві частини, умовно-історичну — Верхню, та готельно-ресторанну — Нижню. По фортеці ми з друзями гуляли, не жаліючи сил: обійшли всі будівлі, забралися на кожну вежу.

П’ять днів для Грузії — критично мало. Проте, здається мені, що я зрозуміла, яка це країна. Це розкішна природа, захоплива історія, тисячолітні традиції виноробства, унікальна кухня, сучасні дизайнерські готелі, стильні ресторани. Однак головне багатство Грузії — неймовірна гостинність і доброзичливість людей, які здатні відродити віру в людство.

Подорожувала Марина Гудзевата