Давід Шарашидзе: Радість життя в простих речах

Український художник грузинського походження Давід Шарашидзе вже багато років досліджує один із сакральних символів своєї батьківщини – гранат. Цей королівський плід, як його називають на Сході, присутній і в художніх роботах майстра, і в скульптурах. Event Ukraine, символом якого також є гранат, поцікавився у майстра про найважливіше в його житті.

Дитинство живить нас протягом усього життя. Спогади про нього випливають з підсвідомості в складні миті й дають правильні орієнтири. Моє дитинство було щасливим. Я виріс у Грузії, у бабусі з дідусем. Величезний сад, квітучі дерева, гранати, море й гори…

Запрошення до столу

Мене зазвичай запитують, чому люди на моїх картинах такі сумні. Певно, тому, що сам я – людина спокійна, некваплива.
У пейзажах старих кварталів Тбілісі, натюрмортах і особливо в портретах мені хочеться передати роздуми, тишу, спокій. Там, де зображене місто, переважно немає людей, проте є світло у вікнах – ознака життя. А коли дивлюся на композицію «Застілля», завжди пригадую, як у дитинстві сидів з дорослими й жадібно дослухався до їхніх розмов. У батьківському домі зазвичай збиралися цікаві творчі люди. Неквапно смакували вино, яке робив мій дід, вели невимушені розмови про поезію, музику, живопис, часом зачіпали соціальні та політичні теми. Не розумів багато з того, що чув, але як цікаво і приємно було просто сидіти поруч. Нещодавно ЮНЕСКО визнало грузинське застілля «Картулі супра» нематеріальною культурною спадщиною. Ще із сивої давнини грузини сідали за «супра» не лише, аби вгамувати голод і спрагу, а й відкритися один одному. Застілля стирає соціальні межі. У моїх картинах на столі лише вино, фрукти та квіти – жодних страв. Це наче запрошення приєднатися до героїв картин і щиро й відверто поспілкуватися.

Втілена мрія

Завжди мріяв стати художником або музикантом. Першим дотиком до мистецтва стала  художня фотографія. Захопився нею ще в п’ятнадцять років. У 1980-ті, під час політичних змін у державі, до художньої фотографії додалася документальна. Згодом цей досвід допоміг у малюванні. У студентські роки повсякчас бував на відкритих лекціях з мистецтва та спілкувався з митцями. Їздив до країн Балтії, відвідував музеї в Тбілісі, Москві, тодішньому Ленінграді. Намагався зрозуміти закони фрескового живопису та іконопису. Уміння передавати в живописі свої почуття мені прищепив дядько, визнаний митець і скульптор.

Художнє звернення до світу

Тішуся з того, що зміг навчитися спілкуватися з тими, хто мене оточує, мовою живопису. Пам’ятаю свою першу офіційну участь у виставці, яка відбулася в Москві в ЦБХ. Це було незабутньо! Для мене й досі величезна радість бачити свої роботи, коли буваю в гостях у Києві, Лондоні, Нью-Йорку, в багатьох інших містах. Колись до моїх робіт ставилися  з осторогою. Купували їх переважно іноземці. Часи змінилися. Люди стали часто їздити за кордон, відвідувати музеї та галереї. Варто зауважити, що до Києва також привозять багато цікавих виставок, адже він наразі є мистецьким і культурним центром. Тому широкий загал набуває художнього смаку й починає ліпше розуміти мистецтво. Спостерігати за цим дуже приємно й цікаво. Сучасний Київ – це висококультурний європейський центр, красиве величне місто. Мені тут до душі й неймовірно легко! Тут я створив свою сім’ю, тут народилися і виросли мої діти, тут маю багато друзів. Усе це сприяє створенню моїх картин.

Записала Ольга Коваль