Арт на воді

Кожна людина хоч раз у житті має побачити Венецію. Ні тонни світлин, ні ренесансні ведути — картини чи офорти з міськими пейзажами, які мандрівники везли з собою із Венеції як сувенір на пам’ять, ні фільм «Турист» із Деппом і Джолі чи «Смерть у Венеції» Лукіно Вісконті не передають живої чуттєвості Венеції, кохання води й архітектури, таємничості, сирості й надмірної краси. І хоч скільки разів ти прилітав би в це місто-музей, залишаться незвідані палаццо, несфотографовані церкви, небачений Тінторетто, неходжені завулки. Стара красуня-аристократка Венеція, якій незмінно пророкують зникнення, затоплення та іншу смерть від води, не збирається смиренно чекати кінця, перебираючи історичні коштовності у своїх скринях-палаццо.

Вона — трендсеттер сучасного мистецтва.

Для бієнале варто запланувати кілька днів: по-перше, головні виставкові площі в Arsenale і Giardini (так само називаються й зупинки човника-вапоретто, на яких треба вийти) — це сотні квадратних метрів мистецтва. По-друге, національні павільйони країн (цьогоріч їх 89!) розкидані по всьому місту, а ще ж є амбітні арт-інституції на кшталт Prada Foundation, PinchukArtCentre чи музей сучасного мистецтва Франсуа Піно Punta della Dogana, які значаться в паралельній програмі бієнале, але представляють не менш (а часто й більш) важливі й цікаві проекти.

Китайський привіт

На кураторській виставці не можна не помітити тандем китайських художників Сунь Юань і Пенг Ю. Одна інсталяція — Dear — це силіконове крісло, що нагадує античний мармуровий трон, з якого періодично випадає батіг і нещадно на всі боки лупить по плексигласовим стінкам боксу. «Шрами» на стінах наводять на думки про владу, насилля й наслідки. Друга — «Не можу зупинитися» — являє собою роботизовану руку-ківш, яка енергійно загрібає рідину, схожу на кров, але остання все одно просочується, і робот далі продовжує роботу. Робот виконує 32 різних рухи, деякі дуже елегантні й «хореографічні», і це поєднання техніки, провокації, агресії створює неймовірну напругу між твором і глядачем.

Крістіан Марклей, який працює в техніці відеоколажів (найвідоміша робота «Годинники»), показав відеоінсталяцію «48 фільмів про війну», в якій одночасно запустив у нарізаних тонкими смужками концентричних прямокутниках кадри із пострілами, вибухами, атаками, аж вся ця дика какофонія перетворюється на нерозбірливу суміш без сенсу й емоцій. Сумнівно, що ви пройдете повз відео й інсталяції Еда Аткінса, виразні й викличні світлини художниці з ПАР Занель Мухолі, яка щодня робить автопортрети, щоб «показати один рік із життя чорної лесбійки в ПАР», живопис і колажі нігерійської художниці Нджидіки Акуніілі Кросбі, в роботах якої напруга концентрується в поєднанні милих побутових сцен чорношкірих людей і наклеєних на полотно вирізок із новинами про расистські скандали, утиски чи насилля. Проект «Наш човен» швейцарця Крістофа Бухеля — це підняте з дна затонуле у 2015 році судно, на якому загинуло понад 700 пасажирів, біженців із Лівії, — покликаний нагадати про трагедію мігрантів із країн третього світу. Укол італійцям.

Пройтися по країнах

Національні павільйони учасників бієнале, крім тих, що в Arsenale (тут цього року й український павільйон) і Giardini, розкидані по всьому місту, й відвідати їх усі — ще той квест. Якщо ви справді хочете розібратися, чому найбільший у світі український вантажний літак «Мрія» не кинув тінь на сади Giardini, але проект все одно відбувся повноцінно, обов’язково підіть у вітчизняний павільйон. А наступні п’ять павільйонів категорично раджу не пропускати.

Литва

Опера-перформанс Sun & Sea (Marina), яка привертає увагу до проблеми кліматичних змін, зв’язку між екологією і консьюмеризмом, отримала головний приз бієнале — «Золотого лева». Перформанс відбувається щосуботи і щосереди, з десятої до шостої. 20 вокалістів «засмагають» на пляжі (для цього в павільйон завезли 35 тонн піску) і співають 8 годин поспіль. Якщо ви плануєте долучитися до процесу, потрібно заздалегідь зареєструватися й прихопити купальник і рушник, а спостерігати можна з балкона.

Японія

Робота Cosmo Eggs в японському павільйоні — це поетично-технологічна притча про екологію: фото й відео «брил цунамі» на островах Міяко і Яеяма в Окінаві фігурують вихідною точкою різних історій співіснування живого й неживого, симбіозу і взаємозалежності. Замість звуку помаху крила метелика в павільйоні — сухі клацання автоматичного перемикача світлин. Колаборація чотирьох учасників —
фотографа, композитора, антрополога й архітектора — сама собою є важливим елементом виставки, яка формує колективні зусилля для вивчення нових значень, взаємного натхнення. Окрім усього, ви маєте оцінити красу технологій, вишукану естетику проекту та геніальність каталога виставки.

Джесс Дарлінг, інсталяція «Марш відмінників».

Швейцарія

Хореографічний перформанс «Рухаючись назад» має складну філософську концепцію і блискуче виконавське втілення. В умовному нічному клубі 5 людей різних рас і гендерів танцюють, змінюючи одяг, перуки, використовуючи взуття з п’яткою спереду — як підпільники і партизани, заплутуючи сліди. Згодом глядач розуміє, що він дивиться відео, записане задом наперед. Так художниці розмірковують про стереотипність уявлень про традиційну гендерну бінарність і шляхи протистояння, про пошук нових комбінацій співіснування, про соціальне розмаїття.

Бельгія

Проект «Собачий світ» являє собою «музей» механічних ляльок, які за сигналом виконують свої функції — пекар пече хліб, швець шиє, бабуся плете, піаніст музикує. Проте, якщо озирнутися на всі боки, то в нішах — тобто на маргінесі цього світу — існують люди поза нормою: психотичні або аутичні персонажі. У кожного з них є ім’я й історія. Художники кажуть, що їхній проект — це критика безпечного європейського суспільства, замкненого у в’язницю своїх традицій і ритуалів, а високий рівень життя спричиняє своєрідний аутизм. За словами авторів, «це суспільство, що старіє, зникне, якщо воно не відроджуватиме себе».

Австрія

Тут представлено практично ретроспективу — відомі роботи різних періодів — ікони арт-фемінізму Ренати Бертльманн. Спеціально для Венеції вона зробила видовищну інсталяцію із 312 скляних червоних троянд, з яких проростають ножі (дуже інстаграмна композиція, попри саркастичний випад Ренати в бік поп-культури) та напис на павільйоні Amo ergo sum — «Люблю — значить існую». Сміливе концептуальне мистецтво Бертльманн не втратило своєї гостроти й зараз.

Як дивитися сучасне мистецтво?

Сучасне мистецтво не розважає і не втішає, популярні брошурки з історії мистецтва не допоможуть його зрозуміти. Проте якщо ви цікавитеся світовими новинами, соціальними й політичними трендами, актуальними філософськими проблемами — вам вдасться осягнути критичні концепції сучасних художників, хоч у які прості, химерні чи наївні форми їх маскували автори. Оціните «красу гри» і віртуозність образів і знайдете митців, які з вами на одній хвилі.

Contemporary art зазвичай навіває похмурі роздуми про майбутнє людства, але я пропоную свій терапевтичний метод після бієнальського марафону: сісти біля площі Сан-Марко й підняти келих аперолю за художників, які відкривають нам множинність істин і багатство ракурсів. І дочекатися, поки вздовж Гранд-каналу засвітяться знамениті венеційські рожеві ліхтарі, які разом із голубами, собором Святого Марка, панорамою з гондолами дають відчуття абсолютного щастя.