Курс на перемогу. Наталя Ніколаєва

Чотири роки тому Наталя Ніколаєва пристала на пропозицію подруги покататися на яхті. Тоді вона навіть не підозрювала, що ця прогулянка змінить її життя, адже так розпочався «роман» з вітрилом і водою. За чотири роки Наталя зі своєю жіночою командою яхтсменок взяла участь у багатьох перегонах в Україні, у складі великої команди поганяла на крейсерських яхтах у лазурних водах Туреччини та Карибів, здобула кубок Київського перегонового яхт-клубу й навіть перейнялася ще одним захопленням — тріатлоном.

Наталя видається багатьом справжнім супергероєм: вдень вона відповідальний працівник банку, до і після роботи — турботлива мама, яхтсменка в жіночій команді «Дівчулі», а ще, цілком можливо, майбутня зірка тріатлону. За кавою ми з Наталею розговорилися про спорт у житті й міркували, як встигнути зробити все й навіть трішки більше.

— Наталю, як гадаєте, чому випадкова прогулянка стала для вас майже доленосною?

— Мабуть, тому, що випадковостей взагалі не буває. Зараз можу з упевненістю стверджувати, що цей вид спорту дарує неймовірні емоції, багато цікавих знайомств і змогу подорожувати. А ще я постійно маю вчитися чогось нового, розвиватися й ніколи не зупинятися.

— І як довго ви вчилися-тренувалися, щоб вас узяли в команду?

— Ми з дівчатами якось швидко вирішили брати участь у перегонах уже в тому самому сезоні. Перші змагання збіглися з моїм днем народження. До того ми мали буквально кілька занять. Проте це були легкі фанові перегони Full Moon Race. Загалом, щоб отримати права кермувати спортивною чи крейсерською яхтою потрібно вчитися приблизно два місяці, здати теорію й практику —
все, як з автомобільними. Однак вони потрібні, тільки якщо хочеться самостійно керувати. Такої мети ми на той момент не мали, тому й почали, майже не розмірковуючи. Ми — учасники аматорських перегонів, тому з нами на борту завжди п’ятий член команди, професійний яхтсмен. До речі, ми — перша жіноча команда на спортивній яхті Platu-25, і цей змагальний сезон для нас уже четвертий.

Читати також: Червоні вітрила Лариси Непочатової

— Яхти — це неймовірно романтично, проте й важко фізично. Я маю рацію?

—  Так, керувати яхтою дуже важко. Ми, жінки, маємо набагато меншу вагу, та й фізичних сил теж менше проти чоловіків. Здавалося б, що може бути ліпше за потужний вітер під час перегонів? А от для жіночої команди все навпаки: наша сильна сторона — слабкий вітер. Із сильним нам важче утримувати яхту в потрібному положенні, не вистачає ваги для правильного відкрену — це коли команда «сідає» на протилежний до нахиленого бік яхти, щоб вирівняти судно. А ще синці. Багато синців! Вони дуже часті гості на моєму тілі. На роботі вже звикли.

Іноді непросто психологічно. Найскладнішим було знайти мотивацію для нових звершень після здобуття найголовнішого трофею — кубка Київського перегонового яхт-клубу в сезоні 2017 року. Перегони тривають кілька місяців і складаються з п’яти етапів. Кубок отримує переможець, що посяде перше місце після майже 50 перегонів!

Перед початком першого етапу наше перше місце здавалося практично нереальним: ми ж дівчатка в спортивних спідницях, весь час фотографуємося й сміємося. Цікаво, що наша перемога визначилася в останніх перегонах п’ятого етапу! Після остаточного фінішу ми отримали просто неймовірну увагу: мало хто вірив, що майже суто дівоча команда на таке здатна. Ми змогли довести, що є сильним екіпажем, на який варто зважати. Наші імена викарбували на кубку.

— А що саме входить до ваших обов’язків на яхті?

— Я — шкотова. Постійно тягаю мотузки, роблю повороти, налаштовую вітрила. Відповідаю за два — стаксель і спінакер. Спінакер — це найбільше й найкрасивіше вітрило. Воно завжди кольорове й помітне здалеку. Спочатку яхта йде проти вітру, і тоді я працюю зі стакселем. Коли йдемо за вітром, переходжу до спінакера. Я перебуваю у постійному контакті з людьми, які виконують обов’язки кермового й тактика. Ми повідомляємо один одному ситуацію: який тиск у вітрилах, що ми бачимо й таке інше. На основі цих даних ухвалюємо рішення щодо подальшої тактики перегонів.

Читати також: Подолати Дніпро. Дмитро Полупан

— Я знаю, що іншим вашим хобі є плавання. Чи вистачає вам на нього часу?

— Плаванням я займаюся також чотири роки. У складі команди Team Upstream беру участь у змаганнях. Мій улюблений стиль — батерфляй. Пам’ятаю, як на одному з аматорських кубків я була єдиною дівчиною у цьому стилі на дистанції 100 метрів.

Проте зараз я не на жарт захопилася тріатлоном, а це, нагадаю, комплексний вид спорту: плавання, велосипед, біг. Я — дуже активна людина, знаєте, такий «досягатор». Мені важливо ставити перед собою практично недосяжні цілі й добиватися свого. Коли я вперше подумала про тріатлон, вирішила витратити на підготовку до половинки дистанції змагань серії Ironman — (1,9 км плавання,
90 км велосипед та 21,1 км біг) — орієнтовно рік. Після розмови з тренерами вирішили брати участь у змаганнях уже через півроку — тобто 3 листопада. Мій головний біль у цій авантюрі — велосипед! Ще на початку цього року я абсолютно не вміла на ньому їздити! Зараз справи йдуть набагато краще — дякуючи тренеру. Виявилося, що підготовка до змагань з тріатлону забирає в мене набагато більше моральних сил, ніж фізичних. Також катастрофічно бракує часу. Саме через це довелося зовсім кинути теніс, який багато років був моїм основним та єдиним захопленням.

— Як же ви все встигаєте? Яхти, три види спорту для тріатлону, відповідальна робота, сім’я. Рідні підтримують ваші захоплення?

— Завжди намагаюся знайти баланс, щоб устигнути все й усюди. Доводиться прокидатися о п’ятій ранку. Замість тренувань просто неба займаюся на велосипедному станку, щоб зекономити час, але хоча б раз чи два на тиждень виїжджаю разом з тренером.

Моя сім’я підтримує усі мої ініціативи, пишається моїми досягненнями, і я їм дуже вдячна. Чоловік пообіцяв кататися зі мною на велосипеді. Діти також стали активнішими. Разом із молодшою донькою збираємося взяти участь у запливі Oceanman Lake Orto в Італії. Гадаю, це лише початок. Далі буде ще більше й цікавіше!

Якихось особливих секретів щодо time management я не маю. Проте намагаюся все чітко планувати й уважно розставляти пріоритети. Я чітко усвідомлюю, скільки годин маю на добу, і що бути всюди одночасно неможливо. Це розуміння дається іноді важко, і дякую мудрим друзям і тренерам, які допомагають мені досягати спортивних цілей, планувати навантаження та розподіляти сили.

— На яких найближчих змаганнях вболівати за вас і дівчат?

— Ми постійно беремо участь у етапах кубка нашого клубу, чемпіонатах Києва й України. Менше розваг, більше спорту. Торік ми стали чемпіонами Києва, й тепер хочемо вибороти цей титул у всеукраїнських змаганнях. Це наша головна мета на цей рік. Також ми із захопленням чекаємо на перегони Ladies Only International Regatta, що відбудуться 2–4 серпня у Києві. Їхня особливість — тільки дівочі екіпажі з кількох країн світу!

— Що би ви порадили тим, хто тільки думає спробувати себе у парусному спорті, але ще не наважився зробити перший крок?

— Зробити його! Правда. У парусному спорті немає обмежень за віком, статтю чи фізичною підготовкою, тому ви можете будь-якої миті просто почати. Створити свою команду з друзів або навіть сім’ї. Моє життя з приходом до нього парусного спорту дуже змінилося і, звісно, на краще.

Загалом, я певна, що кожна людина може знайти для себе спорт до душі, який допоможе розвиватися фізично і, хоч як дивно, інтелектуально, щоб отримувати неймовірну порцію адреналіну!
Головне — пам’ятати, що все має бути «по любові». Аматорський спорт — це насамперед драйв і задоволення, а кубки та винагороди, якщо ви їх бажаєте, прийдуть, коли ви будете готові.

Спілкувалася Ірина Баранська