Час для насолоди мистецтвом: частина десята
За плечима Василя Стефанишина – інститут мистецтв Прикарпатського національного університету імені Стефаника, Львівська національна академія мистецтв. Працював над розписами храмів. Сьогодні митець працює в галузі геометричної абстракції.
– Василю, що привело вас у мистецтво?
– Не пам’ятаю якогось переломного моменту в житті, але точно знаю, що із раннього дитинства багато малював і завжди був впевнений, що роблю це непогано. Зрештою, малювання вдавалось мені краще за все. Навчання в художній школі остаточно стало певним водорозділом між творчими професіями та всіма іншими. Далі були училище й вища освіта за фахом живопису.
– Ваше найяскравіше арт-враження дитинства?
– Якщо говорити про зовсім ранній вік, то перше, що спадає на думку, це враження від «справжніх» митців в роботі. Мені було близько чотирьох, коли зі своїм старшим двоюрідним братом Романом пішли дивитися, як художники розписують стареньку дерев’яну церкву в селі. Пам’ятаю запах розчинників й олійних фарб; ікони, що здавалися мені тоді неймовірно реалістичними… Зараз у мене вже дещо інша думка щодо рівня цих майстрів пензля, але дитячі очі дивились на це малярство, як на щось неймовірне.
У шкільному віці найбільшим арт-враженням було навчання в художній школі. Навіть не так саме навчання, як якась неймовірно демократична, творча атмосфера навчального процесу. Особливо на противагу переважно пост-радянській методології викладання у загальноосвітній школі. Зрештою, саме в художці я вперше послухав рок-музику на вінілових платівках, і це багато про що говорить.
– Як би ви охарактеризували своє мистецтво в 5 словах ?
– Концентроване, абстрактне, структуроване, раціональне та медитативне.
– Ваше мистецтво – це добре продумані дії або ж те, що йде з підсвідомості?
– Я б не проводив тут чітку грань: деякі мотиви у творчості є справді інтуїтивними, підсвідомими, але власне самий відбір потрібних засобів відбувається цілком на раціональному рівні. Тобто на стадії пошуків присутня певна творча «магія», але коли процес відбувається вже на полотні – вмикається 100% режим логічного мислення, порівняння та трансформації невербальних образів у пластичну мову візуального мистецтва.
– Які проблеми ви включаєте у коло своїх мистецьких зацікавлень?
– Можу з впевненістю говорити лише про останній «відрізок» часу, адже впродовж життя все неодноразово кардинально змінювалось. Зараз я усвідомлюю, що митці мають активно рефлексувати на зміни в суспільстві, а коли мова йде про бурхливий український контекст – тим паче! Саме в періоди кризові, переломні формуються дуже емоційно гострі образи у мистецтві.
Однією із найбільш цікавих тем є людські взаємовідносини в період формування нової інформаційної ери, цифрового суспільства, коли віртуальна форма соціальної комунікації набуває дуже специфічних рис і втілень. На протиставлення цьому – людина у фізичному та емоційному вимірах. Ця конфронтація чи взаємопоглинання між людським та «штучним» захоплює мене все більше.
Ще одна тема, яка потребує власного вивчення та розуміння, – це маніпуляція масовою свідомістю за допомогою технологій, пов’язаних із соціальними мережами, класифікацій інформаційного сліду, який залишає за собою кожен користувач гаджетів, створення масових трендів та стереотипів.
– Назвіть одну виставку, яка у вашій кар’єрі була особливо значущою? Чим вона запам’яталася?
– Вочевидь, треба відзначити першу персональну виставку «Проекції», що відбулась у 2018 році у Львові. Найважливіша вона для мене тому, що зняла мій «тягар» невпевненості та сумнівів і стала мотивацією до активних дій.
– Чи продовжуєте працювати над новими темами, картинами сьогодні в режимі карантину?
– Процеси творення відбуваються постійно, навіть тоді, коли немає можливості втілення на полотні чи фіксації на папері. Не можу сказати, що це було завжди, просто в якийсь момент, вже після закінчення навчання в академії, дійшов до такого етапу, коли мозок не може перестати візуалізовувати мислення.
На жаль, робота над новими творчими роботами під час карантину зупинилась. Причиною стало те, що практично весь свій робочий час присвятив моїм 38 учням із художньої школи. Комунікація з кожним із них в різних доступних способах, аналіз і правки їхніх робіт, а часом і пояснення цих завдань батькам – все це стало непростим викликом для мене. Але я розумів важливу соціальну функцію педагогів для дітей у час карантину, тому не зміг якось легковажити цим.
– Поділіться лайфхаками вашого перебування на карантині в ці непрості для планети дні?
– Для мене емоційно карантин не був надто простим, адже до нього мав багато планів, які, як здавалося, можу втілювати лише в реальному офлайн-спілкуванні з людьми. Проте не впадати в депресію допомогло спілкування з власною дитиною. А ще, звичайно, концентрація на роботі, якщо вона можлива віддалено. Окрім дистанційного викладання в художній школі я ще створював віртуальний контент для онлайн-роботи галереї Центру сучасного мистецтва.
– Зазирнемо в майбутнє: як, на вашу думку, зміниться світ після пандемії? Розглядаємо, будь ласка, оптимістичний сценарій!
– Світ уже змінився, просто ми не здатні усвідомити це зараз. Думаю, що ця пандемія стала свого родом каталізатором тих трансформацій, що розпочались ще на початку нульових, зокрема, робота з інформацією, новими цифровими технологіями. З одного боку, можуть постраждати ті сектори економіки, які не здатні до швидкого адаптування до нових реалій. З іншого боку, будь-яка криза – це ще й можливості для найбільш креативних людей чи компаній. Мабуть, таких змін уже було багато в історії, тому не варто переживати за старим, а слід впевнено йти в ногу з часом!
З позитиву, сподіваюсь, відбулась певна переоцінка цінностей – все, що було для нас звичною справою, що сприймали як належне, – зі зникненням набуло розуміння важливості у нашому житті.