Фотограф із пензлем Борис Мерзляков

Фотографією я захопився ще зі школи, а у вісімнадцять років у моїй трудовій книжці з’явився перший запис: «фотограф». І от порівняно недавно я став ще й художником.

А почалося все, коли мені запропонували провести у Берліні фотовиставку, присвячену Києву. Таких знімків у мене безліч, адже Київ — моє улюблене місто, але демонструвати їх було нецікаво. Тоді організатори запропонували розробити інший концепт. Я придумав склад фарби для тіла, покривав нею оголених моделей, проектував на них свої фото з видами Києва і фотографував. Результати надрукував на полотні. Потім вирішив, що їм ще чогось не вистачає, і розфарбував акриловими фарбами. У такому вигляді вони й потрапили до Берліна.

«Ніжність». 60×90, полотно, акрил, 2016

Оголену натуру я знімаю років із шістнадцяти. Пам’ятаю, повсякчас шукав якісь нові техніки, бо хотілося передати не тіло, яким воно є, а відчуття людини в момент зйомки. Було багато експериментів: приміром, я проектував плівку на людину.

Відкриття живопису

Якось я допрацьовував фотокартину фарбами, і все було не те. У пориві відчаю я й зафарбував все полотно, а потім узяв і намалював зверху так, як бачив. І це мене так захопило! Загалом, для мене час, проведений за мольбертом, в життя не входить, я перебуваю десь не тут.

«Звуки міста». 80×80, полотно, акрил, олія, 2019

Потім були численні уроки живопису — і я раптом зрозумів, що в мене не просто виходить писати картини, мені надзвичайно подобається вчитися. Я не любив ні шкільної науки, ні інститутської, а зараз постійно чогось учуся. Загалом, у свої вісімнадцять вважав, що вже пізно що-небудь починати. А тепер мені сорок, і я точно знаю, що ніколи не пізно. Потрібно постійно перебувати в русі. Зупинився — значить упав. Щоб йти вперед, треба вчитися.

Адже малювання — це магія. За допомогою фотоапарата можна зупинити мить, а живопис дає змогу відтворити те, що існує лише в тебе в голові.

«Під водою в пустелі». 90×130, полотно, акрил, олія, 2018

Картина з обкладинки

Гранат — символ успіху, а от розуміння успіху в кожного своє. Сходи натякають, що в кожного свій шлях. Якщо уважно розглядати, можна помітити, що на деяких драбинах перетинки розташовані частіше, на інших — рідше. Це тому, що одним людям досягати успіху легше, а іншим складніше. До того ж зазвичай жінкам тяжче досягати вершин, їм доводиться докладати більше зусиль, щоб домогтися того, що вдається чоловікам легше. Вітрильник і літак — символи того, що людина обирає багато чого у своєму житті, вона є творцем свого щастя і… нещастя.

“Можливість”, мольбертина 170х60, акрил, полотно – бавовна 60х90, мольберт – береза, метал, 2019 р.

Загалом, для мене вітрильник — це щось цілком особливе й неймовірне. Тривалий час мріяв про те, що матиму його. Це приголомшливе відчуття — коли ти відчуваєш природу, але своїми руками скеровуєш, куди йтимеш. Це неначе ти сам керуєш своїм життям. Так, від умов багато що залежить, але однаково — ти можеш або їм підкорятися, або протистояти.

Про сутність і символи

Мені постійно хочеться висловитися на тему часу. Я все більше й більше над цим розмірковую — над плинністю, над невловимістю митей, над історією. Дуже багато речей змушують згадати про час. Наприклад, прогулюючись, бачу якийсь шмат іржавого металу й починаю думати: «Скільки ж він усього побачив?! І ось він опинився тут. А де він був?».
І уявляю собі цілу історію.

«Пошук». 60×90, полотно, акрил, 2016

У моїх роботах завжди присутня оголена жіноча натура — як уособлення прекрасного. Мої близькі друзі, дивлячись на нову картину, тема якої дещо інша, починають шукати роздягнену жінку. Я жартую, що жінка має бути завжди, але не завжди її має бути добре видно.

Про фотографію та живопис

Між документуванням чиєїсь реальності та створенням своєї — велика різниця. Я вважаю, що це твердження справедливе і для фотографії, і для живопису. Можна фарбами написати, скажімо, виступ якоїсь зірки на великій сцені — і це буде документування чужої реальності. Колись я перейшов із репортажної фотографії до глянцю саме тому, що хотів створювати свою реальність. І цього можна досягти і фотографією, і живописом.

Про нюанси відчуття

Грубий фотошоп я називаю «брудними руками». Я до фотографії ставлюся дуже тремтливо. Студентам — а у мене своя фотошкола — я пояснюю: «Ліпше відійди й поміркуй, придивися, знайди свій ракурс». Очевидно, це така моя філософія — акуратне ставлення до роботи, до життя, до всього навколо.

«Історія одного кохання». 60×90, полотно, акрил, 2015

Про творчість

Що таке творчість? Для мене творчість — це свобода. Це коли ти можеш дозволити собі жити так, як подобається. Звісно, всі ми люди, й у нас, у мене є певні зобов’язання перед людьми довкола, перед сім’єю. Тому іноді доводиться стикатися із ситуаціями, коли творчість відходить на дещо інший план, бо є замовник і його побажання. Це велике щастя, коли твоє бачення і бачення замовника збігаються. А от коли зовсім не збігаються — я можу собі дозволити такі замовлення не брати. Як сказав Карл Маркс: «Cвобода — це усвідомлена необхідність».

«Думки». 60х90, полотно, акрил; мольберт, 90×190, дерево, акрил, метал, 2018

Про натхнення

Натхнення приходить тоді, коли в тебе все гаразд. Це стан спокою, коли не думаєш про щоденні турботи. Цей стан для мене і є натхнення. Воно з’являється, щойно зачиню за собою двері кабінету. А от зайти до нього мені потрібно себе змусити —
хоча б тому, що «по дорозі» до нього я зустрічаю своїх дітей, які потребують уваги. Та й щоденні турботи забирають час. Сім’я мене підтримує, і це основа основ. Щойно зайду до свого кабінету, дружина каже дітям: «Тато працює». Але молодша донька дуже любить бути зі мною, я їй ставлю маленький мольберт з полотном. Вона дивиться на те, що роблю я, і малює. Мені надзвичайно цікаво за нею спостерігати. Це так прекрасно!

Записала Марія Васильківська