Дорослий хлопчисько Колін Фаррел
З Коліном Фарреллом ми зустрілися в лос-анджелеському готелі Beverly Hilton. Темно-зелений светр із тонкої вовни обтягнув його м’язисту фігуру. І хоча він не може похвалитися високим зростом, його статура відрізняється особливою ладністю. Погляд його карих очей з-під овальних окулярів у тонкій золотій оправі допитливо охоплює співрозмовника. Його мова відрізняється багатим словниковим запасом і досить високою швидкістю. За словом, як кажуть, він до батька не побіжить.
У Голлівуді давно відомо: вихідці з Ірландії — одні з найцікавіших і найхаризматичніших акторів. Досить згадати Пірса Броснана, Ліама Нісона, Меттью Мак-Конегі, Джорджа Клуні. Усіх їх, так чи інак, об’єднує зв’язок зі Смарагдовим островом. Однак Колін Фаррелл виділяється із цієї плеяди хоча б своєю досить бурхливою молодістю. Адже нечасто можна почути про відомого актора історію про відрахування зі школи за бійку з учителем — за те, що розбудив того посеред уроку. Задиристому хлопцеві довелося податися на інший кінець Землі, а саме — до Австралії, де він провів із приятелями цілий рік. Після повернення додому він ще довго не знав, чим зайнятися. Футбольна кар’єра, про яку так мріяв його батько, у минулому професійний футболіст, так і залишилася мрією. Ким тільки Коліну не довелося бути, заробляючи на життя: і офіціантом, і вчителем традиційних танців. Він навіть пробував стати учасником відомої згодом поп-групи Boyzone. Рухався він прекрасно, а ось музичним слухом природа не обдарувала. Тому після всіх поневірянь Колін, за порадою старшого брата, вступив до акторської школи.
Colin Farrell. Photo: Magnus Sundholm for the HFPA.
Через свою стійку нелюбов до навчання надовго він там не затримався і за першої нагоди почав грати в телесеріалах, вважаючи за ліпше вчитися прямо на знімальному майданчику. Досить скоро він переїхав до Голлівуду. Знявшись в антивоєнній драмі Джоела Шумахера «Країна тигрів», Колін швидко став популярним серед глядачів і продюсерів. І хоча великобюджетні фільми, в яких він виконував головні ролі —наприклад, «Олександр» і «Рекрут», — не мали фінансового успіху, репутація бешкетника сприяла його популярності в кіношному світі: бурхливе особисте життя Коліна постійно обговорювалося на сторінках жовтої преси.
Попри численні романи й один короткочасний шлюб, що тривав менше ніж півроку, Колін зарекомендував себе і з позитивного боку. Виявилося, що він є практично ідеальним батьком, бере найактивнішу участь у вихованні двох синів, народжених від канадської моделі Кім Борденейв і польської актриси Аліції Бахледа. Старшому синові актора поставили досить невтішний діагноз: синдром Ангельмана, що виявляється в хаотичному русі рук і ніг. Попри це, Колін проводить із сином багато часу й виявляє свою любов до нього не лише грошима.
Від мене залежать багато людей, і я тішусь можливості брати участь у такому великому проекті, як «Дамбо».
До того ж із таким режисером, як Тім Бертон, якого я обожнюю з дитинства.
Залишаючись одним з найпривабливіших і сексапільних чоловіків Голлівуду, Колін не тільки став розсудливішим в особистому житті, а й набув статусу різнопланового актора, який блискуче втілює і драматичні образи, як у фільмі «Фрекен Джулія», і комедійні, серед яких вирізняється його робота в чорній трагікомедії «Залягти на дно в Брюг-
ге». Колін працює з такими яскравими й самобутніми режисерами, як Йоргос Лантімос, Софія Коппола і Стів Макквін.
— Коліне, останнім часом ви знімаєтеся в досить незвичних проектах. За яким принципом ви їх обираєте?
— Відверто кажучи, я й сам не знаю. Якщо чую, що шанований мною режисер задумав знімати фільм, я намагаюся потрапити до його команди. Приміром, так було з «Лобстером» Йоргоса Лантімоса — колись його стрічка «Ікло» справила на мене велике враження. Тому коли я почув, що грецький режисер вирішив фільмувати картину англійською мовою, я зрозумів, що це має бути дуже цікавий проект. Але коли прочитав сценарій, то нічогісінько в ньому не зрозумів. (Сміється.) Цілком можливо, що саме тому я зміг так правдиво зіграти такого розгубленого персонажа. Проте якщо серйозно, мені подобається брати участь у різних проектах. Але не тому, що я хочу, щоб хтось відзначив мою різнобічність. Це чистий егоїзм розпещеної дитини, якій цікаво гратися різними іграшками. Мені подобається перебувати на місці різних героїв і спостерігати світ із різних боків. Мені цікаво працювати й у високобюджетних фільмах, і в зовсім маленьких. Щоб задовольнити свої творчі потреби, мені цілком вистачило б грати у двох-трьох фільмах на рік з бюджетами, що не перевищують 10 мільйонів доларів. Але від мене залежать багато людей, і я тішусь можливості брати участь у такому великому проекті, як «Дамбо». До того ж із таким режисером, як Тім Бертон, якого я обожнюю з дитинства. На його фільмах я виріс: «Велика пригода Пі-Ві», «Бітлджус» і, звісно, «Едвард руки-ножиці», «Ед Вуд». Мені здається, я дивився всі його фільми! Я був його фанатом задовго до того, як став актором. І я певен, що залишуся його фанатом і після того, як вже більше не зможу ним бути.
— Чим привабила вас історія, про яку йдеться в цьому казковому фільмі?
— Мені дуже подобається, що досить серйозні життєві аспекти подаються в легкому, позитивному ключі. Я не вважаю такий підхід применшенням важливості цих досить важких для дитячого сприйняття тем. Навпаки, наш фільм дає змогу дітям переосмислити ті речі, з якими їм доводиться стикатися в школі: жорстокість, знущання, ізоляція, невпевненість у собі.
— Розкажіть про свого героя, який не схожий на тих, кого вам доводилося до цього втілювати на екрані. Адже Голт відрізняється насамперед невпевненістю в собі, чи не так?
— Так, безумовно. На початку фільму він, радше, лише тінь від того успішного артиста, яким колись був. Повернувшись додому, він не впізнає ні своє життя, яким жив до війни, ні самого себе. Навіть не пізнає своїх дітей! Він не розуміє, що таке бути батьком. Він повністю втрачений. На мою думку, одна з найважливіших речей, на яку здатна людина, — це протистояти власному страху. Водночас цілком природно іноді відчувати розгубленість і не знати, що робити й де шукати вихід. Гадаю, що більше ми впевнені в собі й у тому, як треба правильно діяти, то менше шансів для появи виходу із ситуації, який може привести нас до абсолютно нових можливостей. Отже, мій герой знаходить власний і єдиний правильний для нього шлях, долаючи свій страх і непевність.
У стрічці знімалися Єва Грін, Денні ДеВіто і Майкл Кітон. Хто не грав у фільмі, то це тварини — майже всі вони були продуктом комп’ютерної графіки. кадр із фільму «Дамбо».
— Чи допоміг вам особистий батьківський досвід у створенні образу цього героя?
— Безсумнівно. Загалом, я вважаю, що батьківська робота набагато важча акторської. Звісно, коли ти актор, є можливість досліджувати людську природу й проявляти свої творчі здібності. Та ще й отримувати за це гроші. Але по-справжньому зрозуміти, що таке життя, його циклічність, еволюція і нове покоління, можна лише, коли ти є батьком.
— Мабуть, ви вибрали цей дитячий фільм ще й через власних дітей?
— Насправді ні. Я дуже хотів працювати з Тімом Бертоном. І відверто скажу, що очікую прем’єру цього фільму, як ніяку іншу. Просто тому, що знаю — зал буде заповнений дітьми. І коли світло згасне, вони побачать на екрані слоненя, яке навчилося літати.
З мамою, Ритою Фаррелл, на церемонії «Золотого Глобуса».
— У вас незабаром день народження. Як ви сприймаєте свій вік, себе сьогоднішнього?
— Коли я промовляю, що мені 42 роки й незабаром буде 43, то не дуже розумію, що це означає. Я намагаюся не озиратися назад. Хоча час від часу згадую минуле — просто для того, щоб окинути поглядом ландшафт власного життя і зрозуміти, як же у зв’язку з цим я відчуваю себе сьогодні. І ось, споглядаючи все це, я чітко розумію, що мені дуже подобається зараз бути самим собою, маючи за плечима чотири десятки прожитих років. Я ніколи не хотів би опинитися знову двадцятирічним, ні за які гроші! І хоча ми всі пам’ятаємо, що я непогано повеселився того часу, все одно я більше туди не хочу. Навпаки, я зовсім не проти старіння.
Лєна Бассе, Лос-Анджелес
