Паоло Соррентіно про «Нового Папу» і не тільки

На початку цього року на суд глядачів представлено другий сезон популярного серіалу «Молодий Папа» з красунчиком Джадом Лоу в головній ролі. Перші 10 епізодів мали величезний успіх, перегнавши за популярністю навіть «Гру престолів». У продовженні серіалу — «Новому Папі» — герой Лоу впадає в кому, тому вибирають нового Папу, Іоанна Павла III, роль якого зіграв Джон Малкович. Попри деяку фривольність, у серіалі триває серйозне дослідження ролі, що її відіграє у сучасному світі Ватикан. І, звісно, віра. «Навіть якщо Бога немає, люди потребують того, щоб вірити в Його існування», – стверджує один із героїв.

Паоло Соррентіно часто називають сучасним Фредеріко Фелліні, порівнюючи його фільми з картинами італійського майстра гротескного сюрреалізму. Справді, стрічка Соррентіно «Велика краса» так перегукується зі «Солодким життям» Фелліні, що її можна було б назвати авторською версією епохи інстаграму. Проте на відміну від Фелліні, у якого більшість героїв належали до «маленьких людей» і були радше збірними образами, героями картин Соррентіно зазвичай є реальні представники сильних світу цього, чи, як наразі кажуть, інфлюенсери. Досліджуючи своїх героїв, він одночасно і фантазує, і філософствує про те, як їхній вплив відповідає їхньому сприйняттю себе у цьому світі, як вони насправді відрізняються від усіх інших. І хоча у погляді режисера легко помітити сатиричні нотки, він не претендує на позицію судді, радше спостерігача. Соррентіно не просто милується отриманими образами, він з їхньою допомогою виокремлює квінтесенцію чогось надважливого. Режисер подібний до фотографа, який володіє мистецтвом проявлення знімків у лабораторії, використовуючи найнеймовірніші фільтри. І те, що часто здається недосяжним і великим, за детального розгляду виявляється лише однією з форм знайомого нам усім явища. Сильні світу цього виявляються насправді такими самими «маленькими людьми», як і герої Фелліні.

Як і належить представнику авторського кіно, Паоло сам пише сценарії. Хоча зазвичай вони вміщаються на кількох сторінках і є лише планом задуманої історії. Режисер не укладає життя своїх персонажів у певні межі, а дає їм змогу розвиватися навіть під час знімального процесу.

Paolo_Sorrentino, The_New_Pope, Photo: Armando Gallo

З Паоло Соррентіно ми зустрілися на віллі Мірамаре на острові Лідо, де він зупинився під час візиту на Венеційський кінофестиваль. Одягнений у просту футболку й потерті джинси, Паоло випалює в саду сигару й заходить до зали, де вмощується в крісло, що стоїть перед цегляним каміном. Одним лише фактом свого існування камін дивним чином нагадує, що навіть у Венеції літо все ж таки не вічне.

– Паоло, як народилася ідея зняти телесеріал про Папу Римського?

– Якщо відверто, то я й сам не знаю. Це був досить тривалий процес.

– Однак щось же мало стати початком? Ви просто прокинулися вранці й сказали собі: «А чи не написати мені історію про Ватикан»?

– Насправді я давно цікавився Ватиканом, адже це унікальний таємничий світ. Звісно, він заворожує і розпалює цікавість. А якщо додати до цього трохи фантазії та уявити Папу Римського як молодого американського кардинала, то це може покласти початок незвичайній історії, де переплітаються реальність і вигадка. Розвиток цієї ідеї тривав майже три роки. І це моя далеко не єдина ідея. У якусь мить вони оформляються в концепцію, яку я можу представити продюсеру.

– Тобто ви не приходите до продюсерів із готовим сценарієм?

– Над сценарієм я починаю працювати, коли мені демонструють зацікавленість – у вигляді попередньої оплати моєї праці.

Paolo_Sorrentino, The_New_Pope, Photo: Armando Gallo

– У Оскара Уайльда є вислів: «Усе в цьому світі пов’язане із сексом, окрім самого сексу. Секс пов’язаний з владою». Чи це перегукується з вашою ідеєю?

– Насправді, у моєму серіалі секс присутній переважно через негативне ставлення до нього Ватикану. Зрозуміло, що заборонений плід солодкий, тому люди прагнуть до нього з особливою наполегливістю, і їх навіть не можна в цьому звинувачувати. Це нормальна реакція. Утім, оскільки це серіал, який розвивається на екрані протягом багатьох годин, то тема сексу і влади в ньому не єдина. Мені бачиться, що його головна лінія все-таки про самотність. Про той стан, у якому перебувають переважну частину часу священники Ватикану. У «Новому Папі» представникам церкви дається змога висловлюватися про свої проблеми.

– У вас Папою Римським стає американський кардинал. Тобто ви вважаєте, що католицька церква розвивається у певному напрямі?

– Я не історик і не теолог. Я не знаю, куди йде церква. Лише знаю, що вона йде дуже повільно, рухаючись разом із розвитком самого суспільства. Завжди позаду нього й ніколи попереду. Утім, тепер вона ​​в такій ситуації, коли змушена пояснювати свою позицію щодо сексуальних скандалів, у яких загрузла. Тобто вона не може замітати все під килим, не даючи жодних пояснень. І це змушує її міняти свої позиції. Ось учора Папа Римський вибачився, що запізнився на одну зі своїх зустрічей, тому що застряг у ліфті. Здавалося б, така дрібниця. Однак варто розуміти, що раніше не можна було навіть подумати, щоб намісник Бога хоч за що-небудь вибачався.

– Ви особисто зустрічалися з Папою Римським?

– Ні, як відомо, домогтися аудієнції досить складно. І якщо відверто – не знаю, хотів би я цього чи ні. Цілком імовірно, що я просто боюся його реакції на наш серіал. (Усміхається.)

– Ви справді нічого не чули про реакцію у Ватикані?

Я знаю точно лише одне: його там дивляться. Наприклад, до мене дійшли чутки, що після сцени з глобусом з першого сезону у Ватикані народився новий вислів. Коли виникає потреба відправити кого-небудь у відставку, там тепер кажуть: «Пора розкрутити глобус». Якщо так, то моє честолюбство цілком задоволене. (Усміхається.)

– У новому сезоні з’являється і новий Папа, у ролі якого виступив Джон Малкович. Хто з’явився спочатку: образ чи актор?

– Коли я писав сценарій, то в моїй уяві склався образ Папи, який би відрізнявся від свого попередника. Розмовляючи з експертами, які вивчають Ватикан, я дізнався, що досить часто на зміну Папі, який сповідує демократичні погляди, приходить консерватор. І мене привабила ця ідея. Проте, коли я познайомився ближче з Джоном Малковичем, я змінив свій задум і створив образ, який відповідав би цьому дивовижному актору. Я був підкорений його іронічністю, дотепністю і бездоганністю стилю денді. Писати з такої людини художній образ – одне задоволення. Уже не кажучи про те, що ліпше за нього такий образ не зіграє ніхто.

– Ви курите. У стрічці є сцена, де герой Джада Лоу розмірковує про «користь» куріння. Таке враження, що він висловлює ваші власні думки. Це так?

– Не можна виривати його висловлювання з контексту. Не забувайте, що Папа говорить про це з жінкою, яка дуже довго страждала. Що стосується моєї думки з приводу куріння, то в ньому мало хорошого. Хоча гадаю, що куріння дає змогу людині переміститися в минуле, коли їй було, наприклад 3–4 місяці. Тобто це можливість ненадовго повернутися в стан безтурботності.

 – А якщо говорити про переміщення в майбутнє, над чим збираєтеся працювати?

– Мене дуже тішить те, що нарешті здійсниться моя мрія зняти фільм, у якому головним героєм виступає жінка. Це буде картина за книжкою лауреатки Пулітцерівської премії Терези Карпентер. Робоча назва – Mob Girl. Головну роль у ній зіграє Дженніфер Лоуренс. Я у захваті від неї як від актриси, вважаю її однією з найкращих представниць цієї професії нашого часу.

Окрім того, я виріс на фільмах Френсіса Копполи і Мартіна Скорсезе, тому зняти фільм у Нью-Йорку про мафію для мене – це як здійснення найпотаємніших бажань. Я навіть уже переїхав з родиною до США, в Лос-Анджелес.

– Ви легко зважилися на переїзд?

– Мені вже 49 років, і я прожив їх в Італії. Гадаю, я там вивчив усе, що міг. Завжди цікаво починати спочатку й дізнаватися про незнайоме.

– Як проводите час між проєктами, як зазвичай перезаряджаєтеся?

– Наприклад, переїжджаючи до Лос-Анджелесу. (Сміється.) Між двома великими проєктами я зазвичай не займаюся нічим. Просто дивлюся футбол, доки не доходжу до стану, подібного до сп’яніння, але без алкоголю. Це коли в голові стає зовсім порожньо і потім нудно від цієї порожнечі. Я розумію, що прийшов час братися за розробку нової ідеї.

– Як ви як творча людина ставитеся до соцмереж, наприклад інстаграму?

– О, інстаграм я люблю! Я відкрив там свою сторінку, тому що мені сказали, що це потрібно для залучення глядачів до проєктів. Почав з того, що став розміщувати фото зі зйомок «Нового Папи». Згодом поступово втягнувся і став постити знімки більш особистого характеру. Усі кажуть про те, як соціальні мережі негативно впливають на людське спілкування. Я не згоден. Соціальні мережі не замінюють людське, особисте спілкування, вони розширюють його. Без соцмереж неможливо було б спілкуватися з такою кількістю людей.

– І коли ж ви приділяєте час інстаграму?

– Зазвичай це буває вранці, коли моя дружина читає газети. Вона набагато розумніша за мене, і від того, що я не знаю, чим мені в цей час зайнятися, я просто граюся з цією штуковиною. (Сміється.)