8 книжок на всі випадки життя
Коли хочете посміятися
Андрій Любка, «Карбід»
Тут скільки завгодно гумору, але немає їдучого сарказму. Навіть найнедолугіші комічні персонажі описані з любов’ю. До речі, ви легко впізнаєте зображені в цій книжці типажі серед своїх сусідів і знайомих. «Карбід» – один з тих творів, які після прочитання хочеться цитувати рідним, аби ті також посміялися. Деякі епізоди взагалі можна розповідати як окремі анекдоти. Якою б серйозною була тема євроінтеграції України, письменник Андрій Любка знайшов в ній багато кумедного. Головний герой – Тис на прізвисько Карбід – прагне прорубати українцям вікно в Європу найшвидшим і найдоречнішим, на його думку, способом – перевезти їх за кордон через підземний тунель. Навколо нього збираються однодумці, в кожного є своя власна «європейська мрія», що розкривається протягом оповіді. Поміж соковитих жартів, гротескних описів і несподіваних сюжетних поворотів червоною стрічкою проходить думка про те, що аби відчути себе європейцями треба не лише перетнути кордон, а й пройти шлях внутрішніх змін.
Вуді Аллен, «Нотатки міського невротика»
Ви, напевне, бачили його фільми. Живий класик авторської комедії навіть на дев’ятому десятку лишається одним з найплодючіших режисерів Голлівуду. А от чи знайомі вам його оповідання? Це, мабуть, найлегший матеріал для читання. Ідеальна книжка для стомленої людини, яка хоче підняти собі настрій, а також для того, хто, приміром, лежить на пляжі й не налаштований на глибокі роздуми. Жарти Аллена дуже легкі для сприйняття, але аж ніяк не примітивні. Навіть у їхній гротескності є прихований сенс. А головне – кожен з них має несподіваний фінал, навіть якщо від початку сюжет здавався цілком передбачуваним. Що тут скажеш?! Вуді – король сюрпризу. Не дарма він стверджував, що емоційна зрілість вимірюється не роками, а здатністю не розгубитися, коли раптом прокинешся в центрі міста посеред вулиці в спідній білизні. Обрати найкумедніше оповідання зі збірки «Нотатки міського невротика» неможливо, а от найпопулярніше, мабуть, – це «Облудниця з читалки» про особливих представниць найдавнішої професії, що приходять аби задовольнити потребу клієнта в інтелектуальній бесіді.
Коли час ностальгії та світлого суму
Василь Махно, «Дім у Бейтінґ Голлов»
Невелика збірка оповідань, що читаються одним подихом. Це та книжка, яку можна закінчити за один вечір. Автор – українець, який мешкає в Нью-Йорку. Його оповідання про життя людей, що також знялися з місця, але в дописах немає провінційності, зазвичай властивої емігрантській літературі. Коли Махно описує Нью-Йорк, можна відчути що він вже полюбив цей «плавильний котел», де зійшлися десятки культур та етносів. Йому, очевидно, приємне сусідство з маленькими світами мексиканців, китайців, африканців та інших емігрантів, що живуть за рогом. Письменник милується парадоксальністю багатонаціонального мегаполісу: «Наврікат пахла всіма запахами своєї землі. Перед будинком із напнутим полотняним простирадлом замість дверей у пилюці сиділа коза. За тризірковим готелем, у центрі мільйонного міста». До речі, навіть якщо ви звикли оминати описи природи, читаючи художній твір, з Василем Махно того робити не варто. Пропустите багато цікавого.
Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи»
Ще одна добірка оповідань. Більшість не довші за одну сторінку. Трохи наївні, проте так просякнуті теплом, що після читання здається ніби щойно гостював у рідні. Хоч Сафарлі описує не Україну, а Азербайджан, від його рядків все одно пахне домівкою. І в маленькому хлопчику на прізвисько Фінік, що виріс біля Каспійского моря, легко впізнати образ власного дитинства. Не важливо, якщо ви в його віці полюбляли яблука, а не хурму, бабця годувала борщем, а не пловом, і сніг у місті дитинства не був рідкістю. Ельчін Сафарлі описує світ, в якому кожна історія має гарне закінчення: мама – молода й вродлива, тато – міцний і здоровий, бабця завзята й енергійна. Світ, до якого кожен дорослий хоч на мить бажав би повернутися.
Коли настрій буремний
Ернест Гемінгвей, «Старий і море»
Коротка повість – лише на сто сторінок – вміщує в себе такий вир різних почуттів, що вистачило б на кілька томів роману. Чи існує серед людей нездоланна віра в себе? Чи владні над нею старість і втома? Чим відрізняється переможна наполегливість від нерозумної впертості? Визнаний майстер пригодницької прози примудрився відповісти на всі ці запитання коротко, беззаперечно, яскраво й емоційно. Навіть якщо ви цілком байдужі до риболовлі, читаючи цю книжку, зрозумієте азарт старого рибалки. Коли маленька людина повстає проти могутньої стихії, майже не маючи шансів, і перемагає, світ змінюється на краще. За цю невеличку історію Ернест Гемінгвей отримав Пулітцерівську премію і навіть був номінований на Нобелівську.
Юрій Винничук, «Танго смерті»
Роман українського автора видано в 12 країнах, серед яких Англія, Франція, Сполучені Штати, Німеччина, Канада та Аргентина. Він став «Книгою року ВВС – 2012». Дії в першій частині розгортаються в довоєнному Львові. Персонажі – четверо юнаків: українець, поляк, єврей і німець. Їхні батьки були бійцями УНР і загинули в 1921-му під Базаром. Вони дружать, сваряться, дорослішають. Тим часом світ навколо змінюється. Повітря електризує наближення нових історичних змін. У другій частині з’являється інша сюжетна лінія, з іншою географією і дійовими особами. Спершу навіть здається, що вони не мають стосунку до попередньої оповіді, проте фінал розставляє все на місця. Життя більшості персонажів роману – боротьба, постійна й часто нерівна. Складнощі історичного моменту та обставини власного життя змушують протистояти явищам, набагато сильнішим за них. Шансів може й не багато, проте виявляється, що таке протистояння далеко не приречене.
Коли ви відкриті до нових знань
Ерік Берн, «Ігри, у які грають люди»
Власне, ця книжка – один з must have сучасної людини. Автори інших монографій про саморозвиток, психологію, спілкування та інструментарій досягнення успіху в соціумі посилаються на неї так часто, ніби вивчали її в школі. Наразі всіляких «гуру людської поведінки» виникло так багато, що всіх не перечитаєш. Утім, дослідження Берна має кілька суттєвих переваг. Перше – реальне наукове підґрунтя. Друге – величезний набір проаналізованих реальних прикладів. Їх понад сто двадцять. Той рідкісний випадок, коли висновки базуються на наведених «кейсах», а не навпаки. Життєві приклади штучно добираються для того, щоб підтвердити правоту автора. Книга корисна, бо розкриває глибинні механізми, що керують діями людей в різних сферах життя – подружніх стосунках, бізнесі, приятелюванні, навчанні, флірті тощо. За Берном будь-яка ситуація за участю більш ніж однієї людини фактично втягує нас у гру, і це спричиняє багато помилок у взаємодії з іншими. Фактично, Берн учить не потрапляти в тенета гри та сприймати життя поза стереотипами.
Джошуа Вайцкін, «Мистецтво вчитися»
Коли прочитаєте цю книжку, вже не зможете виправдовувати себе фразами на кшталт: «Я не маю на це хисту». Автор стверджує, що відсутність природних здібностей не завадить досягненню успіху, якщо людина має правильні психологічні установки. Вайцкін вважає свою власну життєву історію переконливим доказом того, що здатність вчитися набагато важливіша за інші таланти. В двадцять вісім років він став чемпіоном світу з тайцзіцюань. Свій перший національний чемпіонат з шахів виграв у дев’ять. Понад усе хотів стати кращим в обох цих дуже різних спортивних дисциплінах, хоча від початку не мав особливих природних здібностей ані до шахів, ані до бойових мистецтв.
