Катаємося на лижах в австрійському Ішглі

Долина Пацнаун, центром якої і є містечко Ішгль, лежить поряд зі Швейцарією і відгороджена від неї величними альпійськими хребтами Замнаун і Сільвретта.

Постійних мешканців в Ішглі — всього 1600. А в інших селах долини й тисячі не набереться. Проте з кінця листопада і до квітня демографічна ситуація тут разюче змінюється. Уявіть лише: тільки на плато Ідальп, що над Ішглем, в зимовий день одночасно катаються до 15 тисяч лижників і сноубордистів, а всього за рік ці місця відвідує майже 2 мільйони гостей.

Як гірськолижний курорт долина Пацнаун сформувалася не так уже й давно, у 70-х роках минулого століття. До того часу ці місця знали хіба що фанати трекінгу. Ситуація трохи дивна, адже поруч розташований «пологовий будинок» сучасних гірських лиж — регіон Арльберг. Тут легендарний Ганнес Шнайдер відпрацьовував класичну нині арльбергську манеру спуску майже сто років тому. Проте енергійний та стильний новачок Ішгль досить швидко наздогнав у популярності ветеранів Тиролю. Нині він — другий населений пункт Австрії (після Відня) за кількістю туристичних ночівель.

Рано-вранці Ішгль виглядає тихим спокійним селищем, вдень стає бурхливим осередком гірськолижного спорту, а надвечір перетворюється на масштабну вечірку.

Із власного досвіду

Уперше в житті я став на лижі саме в Ішглі, на плато Ідальп. І саме тому захопився лижами. Можливо, якби мій перший спуск відбувся десь у Славському з його розбитими дорогами, старенькими ГАЗ-66 замість підіймачів і прокатними лижами, що пам’ятають часи Ганнеса Шнайдера, то в мене виникли б великі сумніви щодо подальших занять цим спортом. А так гірські лижі на все життя тепер у мене асоціюються із сонячними Альпами, тирольским колоритом і майже ідеальним спорядженням. І ніякий негативний досвід катання в наступні роки не зміг затьмарити перший яскравий спогад.

Особливості ішгльського катання

У Пацнауні протяжність 84 трас обчислюється сотнями кілометрів. Навіть досвідченому фанату гірських лиж знадобиться 5–6 днів, аби обкатати весь цей гірськолижний ареал.

Найбільша й найпопулярніша зона катання — прямо над самим містечком Ішгль. Туди лижників вивозять кілька гігантських гондольних підіймачів. Їхні нижні станції — прямісінько на центральних вулицях міста. Ті, хто катаються, добре знають вагу добрих лижних черевиків, тому точно оцінять такий нюанс. До того ж різні квартали Ішгля ще й з’єднані один з одним тунелем з горизонтальним ескалатором.

Плато Ідальп, куди піднімаються гондоли, — це простора, порівняно пласка місцина на висоті 2300 метрів. Зізнаюсь, мене вразила не тільки запаморочлива краса цього місця, а й незліченні «кріселки», що розбігаються звідси вище, до гостроверхих піків. Саме з плато Ідальп починаються популярні лижні сафарі на швейцарську територію та легендарна траса Eleven.

Більше «Ішгльщини»

Одним плато Ідальп катання в долині Пацнаун не обмежується. На під’їздах до Ішгля лежить село Капль. Над ним — своя, відокремлена зона катання. Траси починаються на висоті близько 2700 метрів, де пейзаж вражає суворістю. Приблизно на 700 метрів нижче є невеликий дитячий лижний парк. Загалом Капль виглядає якимось сімейним і тихим. Тут пару разів на тиждень влаштовується нічне катання на санчатах і вечірнє шоу з лижниками, ратраками та феєрверками.

Вище по долині від Ішгля лежить ще одна зона катання — Гальтюр. Навколишні пейзажі більш суворі навіть на дні долини: через високогір’я тут менше лісів. У Гальтюрі, якщо перевалити через найближчий хребет на гондольному підіймачі, відкривається приголомшливий краєвид на водосховище й греблю. З цього місця починається відома панорамна дорога Silvretta High Alpine Road.

Граємося в контрабандистів

Важко уявити, але в нині благополучних Австрії та Швейцарії були й скрутні часи. Тоді місцеві селяни через кордон (він тут проходить по осях хребтів) тягали всілякий крам. Зі Швейцарії доставляли бакалію — каву, крупи, прянощі, тютюн. У зворотному напрямку шмуглери (а так німецькою називаються контрабандисти) несли вершкове масло та сир. Після Другої світової в асортименті контрабанди з’являються нейлонові панчохи. Шмуглерство вимагало міцного здоров’я, адже навантажений заплічний мішок важив до 50 кілограмів. Перехід займав до 10 годин і здійснювався в негоду, в сутінках, аби не потрапити до рук прикордонників. Хоча покарання за контрабанду було вельми ліберальним — товар конфісковували, з порушником проводили профілактичну бесіду й відпускали. А вже через кілька годин обидві сторони інциденту зустрічалися за чаркою шнапсу в шинку.

Про цей нюанс тирольської історії донедавна знали хіба що місцеві краєзнавці. Проте ішгльські маркетологи-піарники здмухнули пил з цієї бувальщини й зробили її основою для зимової розваги. Тепер кожен, хто впевнено стоїть на лижах, може пройти легендарний маршрут. Починається він в Ішглі, піднімається на плато Ідальп, перетинає його та прилеглі хребти й веде вниз, до Швейцарії. Зі швейцарського містечка Замнаун такий «шмуглер» має повернутися назад в Ішгль. Для стимулу між учасниками розігруються призи. Звичайно, нині не потрібно тягнути кілограми рису або бруски масла в мішку за спиною. Весь маршрут складається зі спусків по вже прокладеним трасам і відпочинку на підіймачах, поки ті витягують вас на чергову гірку. Під час руху треба відзначатися в певних точках маршруту. А мобільний додаток iSki Ischgl доповідатиме про параметри подорожі — наприклад, висоту та швидкість руху.

Дещо про тирольську кухню

У лижний сезон Ішгль засинає буквально на пару годин під ранок. У цей час на центральну вулицю вивалюються з нічних клубів останні відвідувачі. Найстійкіші змудровують так і шкутильгати в лижних черевиках, не знятих після вчорашнього катання. Якщо не проведете хоча б вечір в одному з місцевих нічних клубів — вважайте, що певний аспект гірськолижного відпочинку для вас втрачений.

Гастрономічна складова в подорожі не менш важлива, ніж катання й інша сніжна фізкультура. Ішгль щодо цього просто знахідка, хоча класична тирольська кухня — це простота і тривність. У будь-яких горах планети інакше не буває. Однак асортимент сирів місцевого виробництва, чудове вершкове масло, австрійські вина та шнапси з їхніми приголомшливими ароматами вигідно виділяють її серед інших.

Аби познайомитися з тирольською кухнею, варто зайти ввечері, наприклад в Kitzloch. Там чудово інтерпретують регіональні страви. Однак тривні, дещо важкі місцеві страви доречніші в обід, після доброго катання. Мій особистий вибір — Panorama Tenne в Гальтюрі.

Подейкують, що перший підіймач у долині Пацнаун був збудований на кошти, інвестовані саме місцевими контрабандистами. Нащадки шмуглерів і донині продовжують розвивати інфраструктуру, інвестуючи в готелі, кафе й ресторани. А ще в зимовому сезоні 2019/2020 запрацюють нові сучасні 6-крісельний ліфт і 8-крісельний підіймач.

На лижах катався Віктор Медведєв