Мандрівка до магічного Непалу

Одна з найбідніших, але найщасливіших країн світу розташована серед піків найвищої гірської системи — Гімалаїв. Попереду три тижні, протягом яких мені доведеться пройти пішки майже 300 км і перетнути кілька кліматичних зон — від тропічних джунглів до вічних снігів. Це весь багаж знань, який мала за плечима, коли літак приземлився в Катманду. Проте він відразу почав стрімко рости, адже вир непальського життя затягує неймовірно.

Виявилося, трохи більше півстоліття тому Непал взагалі був закритий для туристів. І щоб потрапити до цієї загадкової країни потрібен був… дозвіл самого короля. Завдячуючи нашому співвітчизнику, одеситу Борису Лисаневичу, та його особистому знайомству з королем Трибгуваном з 1951 року Непал став відкритим для всіх охочих з ним познайомитися.

Урок № 1. Країнознавство

Катманду — нічний жах архітектора і просто пекло для шанувальника комфортних подорожей. І якщо першому познайомитися з містом ще варто, адже хаотичне нагромадження запилених будинків-коробок з вкрапленнями перлин сакральної архітектури — поле для досліджень, то для другого ця подорож може обернутися психологічною травмою. Мінімум зручностей, ніякої розкоші, неймовірна кількість людей — здається, що виживають тут лише бекпекери.

До Непалу потрібно бути готовим. Це «класична» Азія — бідна й брутальна, але водночас досить безпечна, доброзичлива й розслаблена. Пояснення цього, радше за все, — релігія і світогляд: попри бідність, 30 мільйонів непальців — щасливий народ. Буддистів, до речі, трохи більше ніж десять відсотків, решта — індуїсти. Туристам помилково здається, що буддизм домінує — через очі Будди, що дивляться звідусіль, через тібетські барабани з мантрами та коней вітру, або лунгта, — молитовних прапорців, які майорять по всьому Непалу. І ступи — буддистський вигляд Непалу — багато в чому їхня заслуга. Ці просторові мандали уособлюють чисту природу розуму Будди й тримають на своїх зведеннях світ — коли оминаєш їх по колу, стаєш ближче до просвітління. Коли ти біля Боуднатх — найбільшої буддистської ступи у світі, — у цьому аніскільки не сумніваєшся. Ідеш по колу, крутиш барабани, чуєш клацання чоток і спів мантр, вдихаєш пахощі. Замикаєш коло, віриш світу й раптом дуже чітко щось усвідомлюєш. Щось своє і дуже вагоме. І зовсім не важливо, яку релігію ти сповідуєш і чи сповідуєш узагалі.

Разом з країнознавством тут вчишся мудрості. Й осягаєш просвітлення. Так чи інак.

Урок № 2. Фізкультура

За просвітлення, до речі, відповідальні не тільки ступи. Якщо когось не пробирає лірика сансари, свою справу зробить фізика руху. Або, радше, фізкультура. Хоч якою знаковою була б місцева сакральна архітектура, хоч якими милими здавалися б мавпочки храму Сваямбунатх, яким дивно-привабливим поставав би шалений Катманду, абсолютна більшість їде до

Непалу, щоб потрапити в Царство снігів — саме так зі санскриту перекладається слово «Гімалаї». Любителі піших походів піднімаються до базового табору сходжень на Еверест і Аннапурну — це найпопулярніші трекінгові маршрути. Також у топі кругові маршрути навколо Аннапурни й нещодавно відкритий трек навколо ще одного з восьмитисячників — Манаслу. Цей маршрут вважається найкрасивішим у Непалі — він майже дикий, малолюдний, автентичний і досі закритий для самостійних мандрівників: потрапити сюди можна лише в супроводі місцевого гіда.

Трекінг у Непалі — це своєрідна релігія, сенс і світогляд. Сюди не потрапляють просто так. Непал або кличе й приймає, щоб чогось навчити, або уникає зустрічі, якщо ти до неї не готовий. По-перше, потрібно мати хорошу фізичну форму: кожен похід — це не менше ніж 12 днів, причому щодня потрібно долати від 7 до 20 км, а набір висоти може становити 1500 м за кілька годин.

По-друге, комунікація — як із собою, так і з людьми: складнощі очікують і інтровертів, і екстравертів. Першим доводиться в екстремальному режимі адаптуватися до сусідства незнайомих людей — зазвичай група складається з 8–12 осіб, які вперше зустрічаються в готелі у Катманду. Цього можна уникнути, якщо зібрати свою команду. На практиці ж знайти потрібну кількість фізично підготовлених відчайдухів у своєму оточенні виявляється непросто. Складність же для екстравертів у тому, що багато годин шляху ти перебуваєш наодинці з собою.

По-третє, термін «похідні умови» — тут не просто звичний вислів. Тут вчишся цінувати абсолютно базові для нас речі: електрику, тепло, зв’язок. Ночівлі в украй аскетичних лоджіях — обов’язково в спальнику, зручності — на вулиці, зарядка ґаджетів за гроші або взагалі відсутність такої можливості — усе це сувора реальність підкорювача Гімалаїв. Однак дивно: незабаром приходить усвідомлення того, що без усього цього теж можна обійтися.

Разом з фізкультурою тут пізнаєш філософію — ніщо так не сприяє просвітленню, як відсутність гарячої води. Є й хороша новина: багаж можна здати портерам і йти без нічого.

Урок № 3. Кулінарія

Їжа — частина процесу пізнання країни, і Непал — не виняток. У місцевих кулінарних традиціях відчувається сусідство Індії та Тибету: тамтешні люди вживають каррі й різноманітний хліб (рисовий, кукурудзяний, ячмінний, пшеничний), рис і бобові, спеції та приправи. Не вживають яловичину — як і в Індії, корова тут священна.

Головна страва непальців — дал бат. У деякому розумінні — це справжнє національне надбання: в туристичному районі Тамель у Катманду можна зустріти футболки з написом «Dal Bhat Power 24 Hour». Непальці їдять його на обід і на вечерю (часто й на сніданок також). Страва складається з вареного рису (бат) із сочевичним супом (дал), овочевим каррі, гострою пастою з чилі, хрусткими коржами, іноді з куркою і кефіром.

Ще одна обов’язкова страва — мо-мо, культові місцеві пельмені з незвичним через спеції смаком. Смажені або парові, їх подають з гострим соусом. Начинки різноманітні — курятина, баранина, м’ясо яка. Є й вегетаріанські — із сиром, овочами, картоплею. До речі, про сир: його тут роблять з молока яків — незвично, але смакота неймовірна! Неодмінно спробуйте місцевий хліб чапаті, наваристі супи з локшиною та незвичні спринг-роли — тут вони схожі на смажені пиріжки з пряною м’ясною або вегетаріанською начинкою. Бувають, до речі, й солодкі — снікерс-роли. Так-так, з тим самим батончиком всередині — виходить щось на кшталт біляша зі снікерсом. Дивно, але смачно — особливо для відновлення сил на гірських стежках.

З напоїв неодмінно скуштуйте масала-чай — чорний чай з молоком, цукром і прянощами, а також тібетський чай — це та сама масала, тільки солона і з маслом яка, щось середнє між чаєм і бульйоном. Найпопулярніші алкогольні напої: ракші — самогон із проса або рису, який часто розбавляють водою, і він стає схожий на саке; ячмінне або рисове пиво чанг і екзотичне тонгба. Останній готують так: у кухоль насипають просо, що перебродило зі спеціями, доливають окропу, вставляють бамбукову чи алюмінієву трубку — через три хвилини напій готовий. Пити його треба гарячим. Вельми непоганий також місцевий ром кухрі.

Разом з кулінарією тут пізнаєш географію, місцевий побут і традиції — тамтешня кухня розповідає про непросте геосусідство, високогірне землеробство й життя під знаком Евересту.

Урок № 4. Факультатив

У Непалі вчишся споглядання, подолання, динамічної медитації (на ходу) й опановуєш навичку «бути в моменті» — навіть без нагадування собі про важливість цього «тут і зараз». Поки ти тут, весь інший світ виноситься за дужки. Проте найважливіше — це почуття вдячності. За позамежні гори й відчуття висоти, яка проростає всередині. За відчуття того, що стихає значущість усіх переживань і проблем. За максимальну близькість до неба й надію, що, можливо, Бог це трошки цінує. За абсолютну красу. За світ, який ніби щойно народився, але є таким уже мільйони років. Тут просто радієш буттю — і це тисячу разів варте того, аби одного разу знову приземлитися в Катманду, протяжно видихнути місцеве вітання: «Намасте!». І знову вийти на Стежку.

Гори підкоряла Катерина Гуленок