Переплисти Гібралтар: власний досвід Олексія Теряхіна
Мені 31, і я ніколи не займався спортом професійно. Ще з університету ходив у басейн: двічі на тиждень, пропливаючи по 2 км за тренування. Якось два роки тому помітив, що чоловіки, набагато старші за мене, плавають швидше. Це був поштовх до завзятих тренувань. Згодом були мої перші 5 км в басейні, а потім — і перший заплив на відкритій воді серії Oceanman в іспанському Бенідормі, про який дізнався випадково. Після запливу зрозумів, що довгі дистанції на відкритій воді — це те, що мені подобається найбільше. Так у моєму житті сталися 10-кілометровий заплив у Дубаї та 14-кілометровий старт на італійському озері д’Орта. До них готувався вже з допомогою тренера.
Гібралтар: чому унікальний?
Уявляєте, Гібралтарську протоку щороку можуть переплисти лише 60 людей! Це пов’язано зі складними погодними умовами — вітер, течія, хвилі, а ще з активним судноплавством.
Організовує запливи іспанська компанія ACNEG, й одночасно можуть плисти 1–4 людини. Тому черги — у кілька років. Якщо подаєш заявку самостійно, то платиш так само, як і команда із чотирьох. Найдешевший слот — 800 євро. На рік компанія отримує близько 1000 заявок. І далі лотерея — невідомо, кому пощастить.
Я дізнався, що є компанія-посередник Neda el Mon, яка щорічно викупає у ACNEG 24 місця, приймає заявки та формує групи з 4 учасників. Реєстрація — аж 2400 євро! Проте є й плюс — компанія забезпечує плавцям 6 тренувальних сесій, де люди знайомляться і вчаться плавати в команді. А ще посередник оплачує 5 днів перебування в місті Тарифа під час очікування запливу. До речі, саме за назвою цього міста називаються постійні ставки сплат за послуги, і першими це застосували араби в порту Тарифа.
Заплив коротко
14,4 км
Тарифа, Іспанія — Пунта-Сірес, Марокко60 плавців
на рікПостійне судноплавство
Складні умови:
вітер, течія, хвиліЯк все організовано
Заплив стартує в Тарифа, а фінішує на узбережжі марокканського Пунта-Сірес. Це найвужче місце протоки — 14,4 км. Важливо дістатися узгодженого з марокканською стороною місця фінішу, бо зовсім поруч з ним — військова база. Плавців супроводжує надувний човен, з якого ми отримуємо їжу та напої, на нього можуть забрати охочих знятися з дистанції чи дискваліфікованих плавців.
Африканське узбережжя зустрічає вас десятком місцевих рибалок, які вже навіть не намагаються зрозуміти, що саме спонукало цих людей долати 15 км із Європи до Африки таким чином. Ні сфотографуватись з жовто-блакитним прапором на фініші, ні зробити селфі на марокканському березі не вийде. Правила дозволяють торкнутися марокканських скель і рушити на іспанський катер для повернення. Тому і віза в Марокко не потрібна.
Власний досвід
На мою заявку офіційна компанія не відповіла, проте озвався посередник, в якого звільнилося місце. Так я отримав шанс переплисти Гібралтар уже у вересні 2019-го. На той час залишилася тільки одна тренувальна сесія, і я полетів у Барселону знайомитися зі своєю командою.
Група, до якої мене приєднали, була однією з найшвидших. У її складі — два іспанці й один португалець, усі в минулому спортсмени. Відведене для нас вікно можливості — з 1 по 6 вересня. П’ять днів дається на очікування погоди, за якої організатор дозволяє заплив.
У нашому вікні дув леванте — свіжий східний вітер з боку Африки. З таким вітром заплив неможливий. Тягнулись дні очікування. Минуло й шосте вересня. Друзі з Києва, які планували зняти фільм про заплив, повернулися додому. Мій авіаквиток «згорів».
Нам дозволили стартувати 9 вересня. Вітер трохи вщух, але був ще досить відчутний. І потім саме це написали в нашому сертифікаті — що ми пливли під час леванте. Таке мало кому пишуть, і це ще одне подолання себе та природи.
За час очікування ми дуже здружились із хлопцями з команди. Швидкість у них була висока, і протягом дистанції вони мене підтримували та підбадьорювали, адже в разі, коли ти відстаєш від команди більш ніж на 100 метрів, тебе знімають з дистанції.
Чому плавальні марафони?
Для мене запливи на відкритій воді — це можливість підкорення особистих вершин. У категорії 30+ практично неможливо посісти призові місця — все забирають колишні професіонали. Тому складні запливи — це демонстрація того, що людина, яка не присвятила 10 років дитинства басейну, може досягати не меншого, ніж профі.
Після Гібралтару
Улітку, після запливу на італійському озері Орта, в мене з’явилася мрія зробити так, щоб українці віком 60+ теж могли взяти участь у цьому спортивному святі. Ми плануємо підготувати людей, старших 60 років, до 4,5-кілометрового запливу Oceanman Lago d’Orta, який відбудеться влітку 2020-го. Маємо 13 учасників — 11 жінок та 2 чоловіків, серед них троє віком 65+. І це неймовірно надихає. Учасники проєкту вже тренуються й демонструють успіхи. Я певен, що ми маємо всі шанси привезти із запливу не тільки символічні медальки тих, хто перетнув фініш, а й посісти призові місця. А ще неймовірно хочеться змінити ставлення українського суспільства до можливостей самореалізації старших людей.
Записала Ірина Лозниця