Виставки

Час для насолоди мистецтвом: частина третя

Разом із журналісткою, казкаркою та кураторкою міжнародних арт-проєктів Мирославою Макаревич запрошуємо до сонячної онлайн-галереї сучасних українських художників. Щотижня ми даруватимемо вам яскраві джерела доброго настрою та натхнення! Сьогодні представляємо художника, дизайнера Мар’яна Луніва.

Живописець, графік, дизайнер Мар’ян Лунів народився на Прикарпатті. Випускник художньо-графічного факультету Прикарпатського національного університету імені Стефаника, художник був представлений на десяти персональних і понад 30 колективних виставках в Україні та за кордоном. Окрім безпосередньо творчої роботи є автором, співавтором й активним учасником соціальних мистецьких проєктів в Україні, Європі та США. Роботи зберігаються в галереях та приватних збірках України, США, Канади, Японії, Бельгії, Швейцарії, Греції та Італії.

– Що вас привело в мистецтво?

– Що привело? Поки сам не знайшов відповіді. Особливо після відвідин світових музеїв чи галерей, постає питання: «Хто я, що я роблю, кому воно потрібне?» Здається, все вже було до тебе. І якщо не багато років тому, то десь поряд, на півкроку попереду.

– Ваше найяскравіше арт-враження дитинства, що вплинуло на вас як на художника?

– Важко обрати щось одне. Дитинство – це окремий яскравий світ, підфарбований емоційно. Впливали чудові малюнки дитячих книжок, з яких я робив невмілі замальовки; спостереження за працею бабусі, котра майстерно шила та мала дуже тонке відчуття кольору; філігранні вишиті мамою шовком на чорному тлі квіти вражали потужністю звучання; сімейні скарби – різьблені гуцульські шкатулки, інкрустовані перламутром, мідними цвяшками та бісером, – захоплювали орнаментами;  колекція марок на тему мистецтва стала першим знайомством з імпресіонізмом… І ще багато всього, що оточувало та формувало потяг до мистецтва.

– Як би ви охарактеризували своє мистецтво в 5 словах?

– Емоція, колір, форма, імпровізація, повітря.

– Ваше мистецтво це добре продумані дії або ж те, що йде з підсвідомості?

– Із попередньої відповідні очевидно, що спочатку мусить бути іскра. Без цього емоційного вибуху не починаю роботу. Зазвичай, ідея крутиться, кристалізується, шліфується, а тоді виплескується на полотно (чи тихо згасає, попадаючи в запасники пам’яті).

– Які проблеми ви включаєте у коло своїх мистецьких зацікавлень? 

– Людина і світ. Мої історії про взаємовідносини людини і природи (виставка «Під високим небом», проект «Середовище існування. Маніфест 2020»), людини і міста (виставка «Художник і місто», Life is Jazz), громадянина і держави (виставка «Правдиві свідчення: від Революції Гідності до сьогодення»). А ще – людина і світло, або світанок. Це назва, котру дав для себе «внутрішнім пейзажам».

– Назвіть одну виставку, яка у вашій кар’єрі була особливо значущою? Чим вона запам’яталася?

– Кожна виставка – своєрідний іспит, їх важко поділити за шкалою значущості. Можливо, це персональна виставка у рамках проекту «Українські сучасні фовісти» в галереї «КалитаАртКлуб» під назвою «Я…І ДОВКРУГИ: ще-не-висловлене…» (березень-квітень 2014). Це був вихід із зони комфорту (та ще й в такий складний час), знайомство з багатьма новими людьми, з котрими склались довготривалі приятельські відносини. Це було відкриття мене –  художника – для багатьох друзів та знайомих. Зрештою, кожну із наступних виставок можна було також назвати – ще-не-висловлене.

– Творчі люди  завжди складали привілейовану касту, у яких робота є завжди, хоча й  вона, як й усе на Землі, залежить від багатьох факторів… Як вам працюється сьогодні в режимі карантину та ізоляції?

– Час ізоляції (з чималим запасом чистих полотен та фарб) подарував нагоду для неспішних роздумів, можливість для осмислення нового та переосмислення «знаного». Мене цей період підштовхує, мабуть, не до нових тем, а до нового прочитання того, над чим працював раніше. Це спроба висловитися трохи іншою візуальною мовою, зі спрощенням форми й кольору, великою плямою на великому полотні.

– Поділіться, будь ласка, лайфхаками вашого перебування на карантині в ці непрості для планети дні.

– Ще не так давно я вважав себе людиною на VIP-карантині. Щоденні прогулянки з собакою дають можливість офіційних виходів за межі квартири. Ми раділи першим променям сонця, незвичній тиші ранкового міста, насолоджувались весною, котра видається надто гарною у яскравості зелені, буянні цвіту та пташиному щебеті. Але останні дні ця насолода скоротилась до мінімуму – пил, дим та сморід перетворили все на швидкий ритуал. А от соціальне дистанціювання дало можливість щиро помовчати, почитати, попрацювати (не поспіхом, більш віддано, не гублячи ідеї у щоденній вирві руху). Зі спринтера ти повинен стати марафонцем.

– Одним із завдань художників є рефлексія на актуальні проблеми суспільства в глобальному і локальному масштабах. Отже, заглянемо в майбутнє : як з вашої точки зору зміниться світ після пандемії? Розглядаємо, будь ласка, оптимістичний сценарій!

– Безперечно, художник не може бути осторонь всього, що відбувається. Тому, згадане вище «Я…І ДОВКРУГИ», знаходить свій відгомін у творчості.  Все ж таки митці не тільки більш чутливі, а й мають змогу потужно демонструвати свої відчуття, а іноді й візуалізувати передчуття.

Наразі триває зорганізований галереєю «Лавра» проєкт «Середовище існування. Маніфест 2020». Це заклик арт-спільноти до сміливих дій заради життя в гармонії зі світом, лейтмотивом якого стали слова «МИ й є цей світ». У цій виставці представлено частина проєкту «Аркан. Єднання», де чоловічі силуети воїнів-гуцулів проступають на червоному тлі. Над серією «Аркан» я працюю з 2014 року. З часом розширилось його смислове наповнення, що вийшло за межі танцю-ініціації молодих воїнів. Це також роздуми про збереження єдності й взаємопідтримку, про відповідальність за себе й за тих, хто поряд. Це історія про взаємоповагу та взаємодовіру, які актуальні не тільки в міжособистісних стосунках, а й на рівні громад, націй та держав. У час, коли крихкість світу неймовірно оголилась, тільки спільні дії можуть спасти людство. Сподіваюсь, це час для очищення та шлях до усвідомлення справжніх цінностей.