Час для насолоди мистецтвом: частина одинадцята
Катерина Косьяненко закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, стажувалася в Cite internationale Des arts в Парижі. ЇЇ твори зберігаються в фондах Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури НАОМА, Музеї історії Києва, в приватних мистецьких збірках України, Польщі, Франції, Нідерландів, США, Канади, Росії, Хорватії. Працює в галузі станкового живопису.
– Що привело вас у мистецтво?
– Традиція. Оскільки родина мистецька, художні матеріали, книги, репродукції шедеврів світового мистецтва були у вільному доступі. Виїзди на етюди, розмови про красу світу, відвідування виставок були невід’ємною частиною нашого життя, тож все це я свідомо та з радістю взяла в своє доросле життя.
– Ваше найяскравіше арт-враження дитинства?
– Дуже добре пам’ятаю персональну виставку Тетяни Яблонської в Національному художньому музеї, її відкриття. Вразили складні, але чисті кольори, здивувало, наскільки стилістично різні роботи. Попри свій юний вік вражена була по-дорослому.
– Як би ви охарактеризували своє мистецтво п’ятьма словами?
– Просто, складно, важко, легко, яскраво.
– Ваше мистецтво – це добре продумані дії або ж те, що йде з підсвідомості?
– Професіоналізм передбачає роки навчання та тяжкої праці, що унеможливлює бездумність у роботі. Завжди є ідея, задум, іноді доводиться довго шукати найбільш лаконічне та вдале втілення, це процес аналітичний, продуманий. А підсвідомість підказує: наскільки вартісне те, що зроблено, наскільки воно щире, чи не треба щось змінити.
– Які проблеми ви включаєте до кола своїх мистецьких зацікавлень?
– Мені цікаві прості речі: життя, смерть, доля, людина, взаємодія великого світу та людського життя. Люблю спостерігати, фіксувати певні моменти життя, такий собі живописний літопис сучасного життя з точки зору художника Косьяненко. Спроба побачити гармонію та філософію в найбуденніших подіях.
– Назвіть одну виставку, яка у вашій кар’єрі була особливо значущою? Чим вона запам’яталася?
– Напевно, це був Осінній салон в Парижі 2003 року. Виставка була величезна, присвячена сторіччю Салону. Учасниками були художники з усіх куточків світу, а поважне журі відзначило найкращі твори призами. В моєму житті це була перша міжнародна виставка такого масштабу. Я тішилась вже тим, що стала учасницею виставки, оскільки заявки претендентів проходили серйозний відбір. А те, що моя робота про українське свято Покрови виборола перше місце, стало мені подарунком і підтвердженням, що все роблю правильно. Осінній Париж був прекрасним, афіші про виставку були повсюди, експозицію щодня відвідувала шалена кількість людей, в інтерв’ю я гордо казала, що саме Україна цього року перемогла в мистецькому змаганні. Можна сказати – саме Осінній салон 2003 року став початком моєї зіркової кар’єри.
– Чи продовжуєте працювати над новими темами, картинами сьогодні в режимі ізоляції?
– Малювання картини – процес тривалий, в ньому є кілька етапів: задум, виношування ідеї, безпосереднє втілення в матеріалі. Карантин – це був наш тест на адекватність, наявність здорового глузду, можливість мислити зважено, а також час для спостережень і міркувань. Вимушена пауза для того, щоб, врешті, відповісти на незручні для себе запитання, вирішення яких відкладалося через наявність великої кількості, начебто дуже важливих побутових справ. Для мене це був ідеальний час, щоб замислитись про цінність та важливість того, що я роблю, подумати про стратегію подальшого руху в мистецтві.
– Поділіться лайфхаками вашого перебування на карантині в ці непрості для планети дні?
– Моє життя не сильно змінилося, оскільки й зазвичай я існую в режимі дім-майстерня. Напевне, я стала більше цінувати рідних, насолоджуватись кожною хвилиною життя, робити тільки те, що дійсно цікаво та важливо.
– Зазирнемо в майбутнє: як, на вашу думку, зміниться світ після пандемії? Розглядаємо, будь ласка, оптимістичний сценарій!
– Може, нарешті, ми усвідомимо справжню цінність кожного людського життя і зрозуміємо, наскільки воно крихке та непередбачуване.