Країна та місто

Що подивитися у В’єтнамі

Переживши у ХХ столітті два великі збройні потрясіння, В’єтнам у свідомості багатьох ще донедавна асоціювався з темою війни. Сьогодні країна охоче відкриває себе світові й упевнено шукає своє місце в ньому. Для мандрівників В’єтнам — яскрава загадка і магніт.

Ця країна була моєю давньою мрією. Мрія вела мене через рисові поля, привітно махала рукою з мальовничих бухт, відсвічувала барвистими ліхтариками міст і малахітовими тінями джунглів; брала за руку й йшла поруч — до імператорських палаців, поміж шаленства дорожнього руху, запахів і барв. Я поглядала на карту і казала собі: це так далеко. Не зараз, пізніше… Мрія стримано посміхалася з-під свого бамбукового капелюха й ніби промовляла: «Не відкладай мене на потім. Скільки ж можна?».

І лише коли за ілюмінатором замиготіли вечірні вогні Ханоя, а літак торкнувся посадкової смуги, мрія переможно підморгнула мені: «Нарешті!».

Парк, зеленые горы, река, люди

У Національному парку Там Кок. З гори Ханг Муа в околицях містечка Ніньбінь відкриваються фантастичні краєвиди на рисові поля, «іграшкові» сільські будиночки і річку поміж скель.

Багатоликий Ханой

Ханой для європейця — сюрреалізм у чистому вигляді. Симбіоз екзотичних запахів, звуків, поглядів, абсолютно інших смаків… А ці їхні мопеди, мотобайки, яким ні кінця, ні краю. Насправді все просто: якби кожен житель Ханоя пересувався власним авто, місто застигло б у вічному транспортному заторі. Тому влада наполегливо радить менше їздити машинами. І всі слухняно пересіли на мопеди. Однак…

Збагнути алгоритм дорожнього руху в Ханої — все одно що пізнати таємницю створення світу. Тож не ускладнюйте собі життя — вчіться мистецтву вивертів. Тут відскочили в бік, там перечекали й перевели подих, далі перебігли дорогу перед лавиною мотобайків з вигуками: «Господи, допоможи!». Тільки впевненість у собі й незламна віра в краще допомагає пересуватися вулицями столиці. Теоретично тротуари тут існують, але практично вони завжди зайняті. На них сидять галасливі, замислені, усміхнені в’єтнамці. Готують їжу, снідають-вечеряють, п’ють каву, продають фрукти, пишуть книжки, обдумують плани, спілкуються з друзями.  Так, Ханой живе на тротуарах. Не тому, що йому більше ніде жити. Йому так подобається. Це стиль і філософія буття.

Ханой різний. Елегантна суміш колоніальної французької архітектури й експресія вузеньких вуличок Старого міста; легенди про Черепаху і озеро Поверненого меча, яке вночі містично красиве в яскравих вогнях; танго закоханих просто неба та жінки з «коромислами», які невтомно снують містом, пропонуючи свіжі фрукти. Пагоди, історичні музеї, школярі з піонерськими галстуками і мавзолей Хошиміна. У Ханоя багато символів і облич, і яке з них справжнє… Напевно, всі!

Люди продающие фрукты на улице

На вулицях Ханоя.

Халонг: містична краса

Оминути бухту Халонг, мандруючи В’єтнамом? Про таке навіть не думайте! Це одне з найкрасивіших місць на землі, справжнє диво природи. Понад 3000 скелястих острівків на півтори тисячі квадратних кілометрів води. Ми провели тут злочинно мало часу — лише день. Наш кораблик прокладав маршрут поміж нереальних красот, байдарки запливали у втаємничені гроти, а в печерах ми шукали відгомін історичних подій.

З в’єтнамської Ha Long перекладається як «місце, де дракон занурився в море». Не сумніваюсь — так воно й було, як в історичній легенді. Великий Дракон, що мешкав у горах, пролітав якось над своїми володіннями й ненароком зачепив скелі хвостом. Там, де зачепив, гори рухнули. А прогалини заповнила вода смарагдово-бірюзового кольору. І на поверхні лишилися лише острівці різного розміру. Декому вони нагадують хребет велетенського Дракона, що проступає з води. Місцеві вірять: той Дракон живе тут донині.

Люди на лодке плывут среди гор по реке

Бухта Халонг: диво природи.

Так замітали сліди історії…

Хюе — давня імператорська столиця В’єтнаму. Сучасність так тісно переплетена тут з минулим, що часом важко збагнути: на розі якого століття ти паркуєш своє авто. Хюе розкинулося обабіч Ароматної річки. На одному березі — вир сьогодення, бурхливе нічне життя з дискотеками, ресторанами, велорикшами та яскравими вітринами. На другому — Імператорська цитадель, палацовий комплекс і Заборонене Пурпурове місто, де час зупинився й міцно тримає таємниці минулого. Майже півтора століття, з 1805-го по 1945-й, Хюе був імператорською столицею династії Нгуєн. Із 13 правителів семеро збудували собі гробниці — добровільно, ще за життя.

речка, цветы, лилии, пруд

Хюе. Заборонене Пурпурове місто.

«Наймолодша» — гробниця Кхай Диня. Її будували 11 років, розпочавши в 1920-му. Щоправда, сам імператор помер раніше, не дочекавшись завершення робіт. Проте особисто керував будівництвом, за його вказівкою використовували новітній матеріал — залізобетон. Тому тут усе залізобетонне — навіть воїни-мандарини, коні та слони. Мандарини — атрибут усіх імператорських гробниць у В’єтнамі, адже вони «охороняють» правителів у потойбічному світі.

Далеко не всі представники королівської династії були ідеальними. Думки про Кхай Диня суперечливі. Одні вважали його блискучим реформатором і борцем за збереження В’єтнаму, інші — прислужником французів і страшенним марнотратом.

статуя

Пам’ятка історії: гробниця імператора Кхай Диня.

Імператор Ти Дик взагалі був плейбоєм: оточив себе наложницями, які писали для нього вірші й декламували їх у спеціально збудованому театрі. Ти Дик був невисокий, тож і кам’яних слуг велів будувати малими, щоб не вивищувалися на тому світі над правителем.

Сьогодні на місці колишніх імператорських розваг — цілий комплекс: і палац, і озеро, і театр, і кілька гробниць. Ти Дик поховав тут свою дружину й прийомного сина. А де похований сам… цього ніхто не знає. Усіх 200 слуг, причетних до церемонії поховання, обезголовили. Ні самої могили, ні скарбів тут немає, і де вони — невідомо. Кажуть, так замітали сліди історії. І страхували гробниці від грабіжників.

 


ТУРИСТУ НА ЗАМІТКУ

Що варто зробити у В’єтнамі:
→  Скуштувати традиційний суп фо бо. Він густий і насичений, на основі яловичого бульйону. Цей суп їдять водночас паличками і ложкою.
→  Випити пікантної кави по-в’єтнамському з яєчним жовтком.
→  В одному з сіл взяти напрокат велосипед, поїхати в поле й послухати, як «шумить» рис.
→  Замовити на вечерю порцію морепродуктів в одній з родинних сільських харчевень.
→  Купити на згадку бамбуковий капелюх-конус і статуетку Щасливого Будди.


Женщина на улице продает шапки

Хойан: ліхтарики й романтики

Якби мені випало укладати рейтинг найромантичніших міст світу, на чільне місце я б поставила Хойан. Пробачте мені, Венеціє й Париж! Проте це затишне, кольорове, неймовірно привітне в’єтнамське місто на березі Південно-Китайського моря поселилося в моїм серці назавжди.

Старий Хойан — місто барвистих ліхтариків. Вони усюди: на будинках і деревах, на стовпах і мостах… Коли ввечері все кольорове розмаїття засвічується і переливається різними відтінками, ти потрапляєш в інший вимір. З якого вже виходиш інакшим. Виходиш — і йдеш до Японського мосту, до річки, де чекають прогулянкові човни й бабусі, які продають закоханим оригінальні ліхтарики-свічки. А в цьому місті, повірте, закохані всі! Хойан — ідеальне місто для весільних подорожей, стильних фотосесій і ліричних пригод. Тут витає дух Середньовіччя. А всього за п’ять кілометрів від Старого міста — морський берег із пальмами та романтичними світанками.

Колись Хойан був потужним портовим центром Азії. Тут перетиналися дороги купців різних країн. Вони засновували товариства (гільдії), збиралися на поважні засідання, вершилися важливі справи, укладались торгові угоди. Багато з тих середньовічних будинків збереглися до наших часів. У Старому місті що не крок — то старовинний дім зібрань. Жовті стіни будинків покрилися чорним «лоском» часу, як мудрість — нитками сивини. Жовтий колір пасує Хойану.

Старе місто Хойан — одне з небагатьох в’єтнамських міст, яке не постраждало під час американо-в’єтнамської війни. Це місто відкритих поглядів і теплих посмішок. Сюди хочеться повертатися. І залишитися якнайдовше.

Подорожувала Юлія Косинська