Час для насолоди мистецтвом: частина четверта
Ольга Морозова заявила про себе як самобутній митець, яскравий представник українського експресіонізму вже наприкінці 1990-х років. Вчилася у класика живопису, професора-легенди Національної Академії мистецтв і архітектури України Василя Івановича Забашти. Учасниця багатьох міжнародних виставок і проєктів нещодавно представляла Україну на Всесвітній виставці жінок Balance for Better у ZeeArts Gallery в ОАЕ й за підсумками цього конкурсу ввійшла до списку Top 100 Women Artists around the World.
– Ольго, що привело вас у мистецтво?
– В мистецтво мене закохали батьки-художники. В дитинстві й в юності мені приносило задоволення не тільки малювання. Я захоплювалася танцями, писала вірші. Справжню пристрасть до живопису я відчула вже студенткою Академії (НАОМА). – Найяскравіше арт-враження дитинства, що вплинуло на вас як на художника?
– Це передусім творчість справжніх майстрів живопису. Перше сильне враження – це картина Василя Полєнова «Ранній сніг», що зберігається у Національному музеї «Київська картинна галерея» (колишній київський музей російського мистецтва). Я ще дитиною могла довго стояти біля неї. А ще київські пейзажі Олекси Захарчука. Не можу не сказати про зустріч, яка відбулася вже пізніше — з роботами Марка Шагала в його музеї в Ніцці.
– Як би ви охарактеризували своє мистецтво в 5 словах?
– Ідея, пошук форми, колір, рух.
– Ваше мистецтво – це добре продумані дії або ж те, що йде з підсвідомості?
– І перше, і друге у різних пропорціях.
– Чи продовжуєте працювати над новими картинами в режимі ізоляції?
– Так, причому хочеться бігти в усі сторони водночас. Мене дуже зацікавила в нинішньому контексті тема дистанції. Коли ті, хто поруч, повинні бути на відстані, в той час, як люди з різних континентів стали ближче через спільну загрозу. Зараз розроблюю цю тему, шукаю пластичне рішення. Також з’явились ідеї для нового циклу сувоїв, роблю ескізи. А до недавнього закриття парків майже щодня влаштовувала собі пленери, робила пастелі.
– Поділіться лайфхаками вашого перебування на карантині в ці непрості для планети дні?
– Головне для мене це оптимізм і рух: фізичний, духовний, творчий… Постійний пошук, невгасимий інтерес, спілкування з однодумцями.
– Одним із завдань художників є рефлексія на актуальні проблеми суспільства в глобальному й локальному масштабах. Отже, заглянемо в майбутнє: як, на вашу думку, зміниться світ після пандемії? Розглядаємо, будь ласка, оптимістичний сценарій.
– Мені не властиво глобалістичне мислення, тому не берусь прогнозувати. Але ж світ складається з кожної людини, з кожного з нас, тому, звичайно, нинішня ситуація не мине безслідно. Зміни залежать від багатьох факторів. І кожен з нас знаходиться на своїй стадії розвитку – чи деградації.