Час для насолоди мистецтвом: частина п’ята

Даша Скорубська-Кандинська закінчила Кримське художнє училище імені Самокіша, а потім — київську Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури. Нині вона є учасником багатьох міжнародних проєктів, її роботи знаходяться в приватних колекціях в Росії, Україні, США, Німеччини, Франції, Ізраїлі. Даша — нащадок відомої на весь світ художньої династії, яку започаткував Василь Кандинський.

– Дашо, що привело вас у мистецтво?

– У мистецтво мене привели саме життя, моя родина та поклик крові. Я народилася у мистецтві й просто не змогла з нього піти, мене не відпустило середовище.

– Ваше найяскравіше арт-враження дитинства, що вплинуло на вас як на художника?

– Якось на початку 90-х в студію до батьків приїхав галерист із Франції і скупив дуже багато робіт. Коли вже збирався йти, раптом зупинився у невеликого холстика з наївним таким натюрмортом і мовив: «А ось це теж добре, я беру». Це був мій натюрморт, мені тоді було років шість. Все це справило на мене, ще дитину, дуже дивне враження, й сильно вплинуло на подальший вибір – ніби тоді я відчула себе визнаним професіоналом. Крила виросли аж до небес!

– Як би ви охарактеризували своє мистецтво в 5 словах ?

– Енергія, фізика, міф, колір, силует.

– Ваше мистецтво — це добре продумані дії або ж те, що йде з підсвідомості?

– Художник – насамперед провідник. Коли проєкт надуманий, ми називаємо це «література» (в поганому сенсі).

Звичайно, я обмірковую те, про що збираюся писати, але я не вишукую теми. А потім виявляється, що ти писав про одне, а насправді проєкт набагато глибший. Наприклад, минулого літа я працювала над своїм проєктом Fashion Icon і на своїх «модних ікон» надягала золоті маски, що закривають ніс і рот. Абсолютно не спеціально це робила, неусвідомлено… Провидіння? Егрегор (ред. – егрегор — в окультних давніх і новітніх релігійних рухах, в деяких філософських теоріях — «душа», «ментальний конденсат», який породжують думки й емоції, сукупність загальних мислеформ людей). Ось як це назвати? Така ось артівська інтуїція…

– Які проблеми ви включаєте у коло своїх мистецьких зацікавлень?

– Насамперед соціальні. Це і гендер, і консюмеризм, і, взагалі, ідея того, що наша черепна коробка — це наші грати. І суто естетичні проблеми. Мені подобається знаходити красу в брудній, образно кажучи, калюжі. На мою думку, в ній краси дуже багато. 

– Назвіть одну виставку, яка у вашій кар’єрі була особливо значущою? Чим вона запам’яталася?

– Не можу виділити якусь одну. Кожен новий проєкт — це новий етап. Новий виклик самому собі. У моєму випадку — це персональні проєкти в головних світових столицях. Прагну, щоб все було цілісно, ​​професійно, викликало інтерес і резонанс. Я ж не можу підвести того француза-галериста!

– Чи продовжуєте працювати над новими темами, картинами сьогодні в режимі ізоляції?

– Неодмінно. У сенсі фізики процесу та ритму життя для мене взагалі не дуже щось змінилося. Ми ж затворники здебільшого. Особисто мене засмучують тільки закриті кордони й скасовані поїздки. А ідеї приходять навпаки швидше, і встигнути хочеться побільше.

– Поділіться лайфхаками вашого перебування на карантині в ці непрості для планети дні?

– Головне дружити та вміти знаходити спільну мову з самим собою. Хто ще з собою не знайомий, постарайтеся це зробити! Не забивайте ефір фільмами та серіалами. Думаю, вже всі зробили прибирання: всі вікна перемили, значить, можна і в душі у себе поколупатися. Прислухайтеся до себе — ви здивуєтеся, як там всередині цікаво, набагато цікавіше, ніж зовні.

– Одним із завдань художників є рефлексія на актуальні проблеми суспільства в глобальному й локальному масштабах. Отже, заглянемо в майбутнє: як, на вашу думку, зміниться світ після пандемії? Розглядаємо, будь ласка, оптимістичний сценарій!

– Ми всі зараз проходимо природний відбір. І фізичний, і економічний, а найголовніше – ментальний. Це перевірка на адаптивність. А природний відбір – це завжди добре. Так, часто жорстоко, але він очищає. Ми станемо прискіпливішими, заново навчимося цінувати мале. Людству зараз просто фільтри змінюють, а то ті зовсім забилися. Як на мене, планета ще вибрала гуманний спосіб. Вже років десять на щось подібне чекала, передчувала, але думала, що буде жорсткіше.