Вікенд у Львові: 10 місць, які варто подивитися

Ратушу видно чи не з будь-якої точки Львова, і навпаки: з верхівки її 65-метрової вежі усе середмістя видно з висоти пташиного польоту. Тому, якщо лише немає сильного вітру й дощу, неодмінно купіть квиток та йдіть на вежу. По дорозі ви проминете кабінети чиновників – як і колись, ратуша є резиденцією міської влади Львова. Нинішня будівля була споруджена на місці попередньої у 1827–1835 рр. і відбудована після пожежі 1849–1851 рр. Тоді вежа отримала замість купола зубчасте завершення, а також новий годинник австрійського виробництва, що діє і нині. Його механізм ви побачите, піднімаючись на вежу – до речі, подолати треба аж 364 сходинки, – а почуєте, коли вийдете на оглядовий майданчик. Просто у вас над головою раптом задзвонить малий чи великий дзвін. Вони відзначають кожні чверть, пів години і цілі години. На найбільшому, 700-кілограмовому дзвоні 1849 року латиною написано: «Люди добрі, не проспіть царство Боже».

Кам’яницю під номером 4 збудували італійські архітектори Павло Римлянин і Петро Барбон. Камені, з яких вимурувано фасад, обтесані у формі багатогранників – це традиційний для Ренесансу декор, «діамантовий руст». Вважають, що первісно будинок був різнокольоровим, а ось із часом свинцеві білила, що їх наносили на поверхню каменю під фарбу, окислилися й почорніли – колір прижився, і згодом народилася назва «чорна кам’яниця». На фасаді збереглися три скульптури XVII ст., зокрема – святого Мартина,  який дарує пів плаща жебракові.

Минулого листопада завершилася реставрація будівлі, де розміщується Львівський історичний музей.

Будинок під номером 6 звели ті самі архітектори, що і Чорну кам’яницю, на замовлення заможного грецького купця Корнякта – тільки дуже багата людина могла собі дозволити шестивіконний фасад на центральній площі. Збудована на зразок італійських палаццо, кам’яниця Корнякта має внутрішнє подвір’я, зусібіч оперезане відкритими аркадами-галереями. Це італійський дворик – улюблене місце фотографування у туристів. Він належить до Львівського історичного музею, як кам’яниця в цілому, але його можна відвідати окремо.

На початку ХІХ ст. водойми на площі Ринок, куди водогонами надходила вода для  забезпечення потреб міщан, реконструювали. На кутах площі постали чотири фонтани-криниці, оздоблені скульптурами: Нептун із дельфіном біля ніг, його дружина Амфітрита, теж із дельфіном, Адоніс із собакою і впольованим кабаном та Діана з двома псами. Біля фонтанів туристи люблять фотографуватися, а на їхніх бортиках – присісти й відпочити.

Напроти одного з кутів площі Ринок розташована звичайна на перший погляд аптека. Це найдавніша серед аптек Львова, і якщо ви зайдете всередину, то побачите, що сучасні там лише вітрини з ліками: весь інтер’єр та усі предмети – старовинні. Придбавши квиток, можна обійти усі приміщення аптеки-музею та оглянути її цікаву експозицію: тут і безліч старовинних баночок, флаконів та коробочок, і багато оздоблені фармацевтичні ваги, і системи перегонки та екстракції, і пристрої для виготовлення ліків, мазей та пігулок. Наостанок ви потрапите у внутрішній дворик, відтворений в дусі XVI–XVII ст., і у підземелля, де зберігаються діжки з лікувальним «залізним вином».

Якщо ви міркуєте, куди піти з дітьми у Львові, аптека-музей – один з хороших варіантів.

Костел і монастир домініканців у стилі пізнього бароко було збудовано в середині XVIII ст. за кошти магнатів Потоцьких. Над головним входом – напис латиною, на який всі звертають увагу: «Soli Deo honor et gloria» («Єдиному Богу честь і хвала»). Як і в багатьох інших львівських храмів, фасад та інтер’єр Домініканського костелу прикрашено численними скульптурами. Нині це греко-католицький храм. Вхід у нього вільний. Час від часу тут відбуваються концерти органної музики, духовного співу, а на Різдво – колядок.

Ближню частину монастирських келій займає Львівський музей історії релігії, дальню –арт-кав’ярня «Дзига».

У давнину ця вулиця була частиною вірменського кварталу, духовним  і громадським осередком якого був Вірменський собор, заснований ще у XIV ст. Цей храм обов’язково треба відвідати, щоб побачити мозаїки в куполі найдавнішої, центральної частини храму, різьблені хрести-хачкари на колонах і вражаючий, абсолютно незвичний стінопис 1920-х років, створений художником Яном Розеном. Бічні двері ведуть у знаменитий вірменський дворик з мальовничою аркадою – улюблене місце зйомок у кінематографістів.

Усі кам’яниці на Вірменській дуже цікаві, як-от ренесансний будинок під номером 20 із різьбленим порталом, споруджений архітектором Петром Італійцем з Лугано. Тут міститься ресторація-музей «Гасова лямпа» із колекцією таких ламп і пам’ятником їхнім  винахідникам – Ігнацію Лукасевичу та Яну Зегу. А ось «Будинок пір року» – це вже ампір, кінець ХІХ ст. Його фасад оздоблений горельєфами із постаттю володаря часу – Хроноса, і сюжетами сільського життя взимку, навесні, влітку та восени. Закінчується вулиця культовою арт-кав’ярнею «Дзига», де завжди велелюдно. У галереї на першому поверсі відбуваються виставки, а на другому поверсі – концерти.

Вежа Корнякта – найвпізнаваніша вежа у панорамі Львова. Як і палаццо на площі Ринок, 6, її збудували архітектори Петро Барбон та Павло Римлянин на замовлення Костянтина Корнякта. Вежа слугувала дзвіницею для Успенської церкви, а крім того, двометровий дзвін “Кирило” сповіщав місто про військову небезпеку, пожежі, стихійні лиха та про смерть найвизначніших міщан. Наприкінці XVII ст. вежа Корнякта отримала ще один ярус і барокове завершення. Нині у неї не потрапиш, натомість варто відвідати давню Успенську церкву і побудовану впритул до неї з боку подвір’я каплицю Трьох Святителів – перлину львівського Ренесансу. Фризи і портал каплиці оздоблені різьбленням з мотивами виноградної лози.

Ще один шедевр пізнього Ренесансу – каплиця Боїмів, львівських патриціїв угорського походження. Це єдина збережена з 6 каплиць, що колись стояли на цвинтарі біля Латинської Катедри – головного римо-католицького храму Львова. На куполі каплиці Боїмів – скульптура Cкорботного Христа, який молиться у Гетсиманському саду. На двох фасадах розміщено портрети подружжя Боїмів і рельєф Юрія-Змієборця, а весь західний фасад вкривають різьблені декоративні рельєфи на тему Страстей Христових. У нішах першого ярусу – постаті святих Петра і Павла, внизу – голови левів. Не менше вражає інтер’єр каплиці, також оздоблений ренесансним різьбленням, але багатоколірним. Вхід у каплицю Боїмів – по квитках, які можна придбати на місці.

А ось у Катедру вхід вільний, це діючий римо-католицький храм, який варто відвідати заради настінних малювань і численних бічних каплиць, оздоблених скульптурою і живописом.

Попередні будівлі монастиря бернардинів були дерев’яними, і їх понищили пожежі. Врешті-решт на початку XVII ст. розпочалося спорудження мурованого монастирського комплексу за проектом архітектора Павла Римлянина. Оскільки монастир бернардинів зводився за межами міських укріплень, він сам будувався як оборонна споруда, що з’єднувалася з Галицькою брамою.

Нині приміщення келій займає Центральний державний історичний архів України, а храм св. Андрія є діючою греко-католицькою церквою. На подвір’ї збереглася криниця з ротондою 1720 року. Дзвіниця монастиря бернардинів – 38-метрова вежа із годинником, – походить з 1734 року.

Палац Потоцьких (1890) – це справжній куточок Франції посеред Львова, адже збудований він у стилі французького класицизму за проектом французького-таки архітектора Людвіга де Верні. Інтер’єри палацу оздоблено ліпниною, люстрами, камінами, декоративними решітками та салонними дзеркалами. Нині у палаці Потоцьких розміщується відділ Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, присвячений європейському мистецтву ХIV–ХVІІІ ст.

Під час Форуму видавців у Львові подвір’я палацу Потоцьких заповнюють ятки із книжками, адже основна частина цього найбільшого книжкового ярмарку країни розміщується поруч – у Палаці мистецтв.